Відіграє роль домінанти в забудові кварталу. Споруджено за одним із варіантів конкурсного про­екту петербурзького арх. В. Щуко (інж. С. Прокоф'єв). Будинок зведено в основному 1913–14, остаточно за­вершено 1924–28 під керівництвом автора. Первісний задум, що спирався на образ середньовічної ратуші з висо­кою вежею над входом, не був здій­снений.

Чотириповерховий, з мансардним по­верхом і підвалом, цегляний, тинь­кований, з плоскими і склепінчастими перекриттями. Для великопрогонних перекриттів використано металеві балки і ферми, дахи вальмові, криті залі­зом, з заломами. У плані прямокут­ний, з трьома широкими ризалітами на головному і тильному фасадах і двома внутрішніми світловими подвір'ями. Об'ємно-планувальне вирішення си­метричне відносно осі головного входу з боку вул. Володимирської. Плану­вання коридорне, з одно- і двобічним розміщенням кімнат, вертикальні зв'яз­ки забезпечують три сходові клітки. У центрі – вестибуль і зала засідань могутнім доричним порти­ком, завершена трикутним фронтоном. Нижній поверх оформлено у вигляді рустованої стіни з великими арко­вими отворами. Другий і третій повер­хи об'єднані ритмом пілястрів, відді­лені від нижнього ярусу довгим вузь­ким карнизом, від верхнього – роз­винутим антаблементом. На фоні фа­садних стін, тинькованих під сірий граніт, виділяються масивні лиштви вікон другого поверху красивого рене­сансного рисунка, кронштейни і балю­стради балконів.

Обробка більшості приміщень суто раціональна. Вхідний вестибуль пере­крито зімкнутим склепінням з розпа­лубками, що спираються на стовпи квадратного перетину. Прямокутна зала засідань, орієнтована довгим боком вздовж вул. Володимирської, оточена з трьох боків спареними коло­нами спрощеного тосканського ордера, що несуть на собі балкон другого ярусу. Підвісна стеля зали спочатку мала засклений плафон верхнього світла. Портал сцени оформлено по­логою трицентровою аркою. Колонна зала вважалася однією з кращих у місті.

Будинок є єдиним твором відомого російського будівничого в Києві й від­значається високими архітектурно-художніми якостями.

До 1918 в будинку розташовувалася губернська земська управа – виконав­чий земський орган, що складався з вибраних на трирічний термін чле­нів. Вона завідувала справами земського господарства й управління. В результаті земської реформи 1864, яка розширила права місцевого само­врядування, земство займалося пи­таннями народної освіти, охорони здоров'я, будівництва доріг, водозабезпечення, поштової служби, а також продуктовими запасами, стимулювало розвиток торгівлі й хліборобства.

У 1920-х – на поч. 1930-х рр. тут міс­тився Палац Праці, в якому діяли: Окружна міська і обласна ради проф­спілок, Київська секція наукових пра­цівників, єдине медичне товариство при спілці «Медсанпраця». 1934–38 – ЦК КП(б)У на чолі з першим секре­тарем С. Косіором (1934–38; 1928-34 – генеральний секретар ЦК КП(б)У); з 1938 – М. Хрущовим. Після пере­їзду ЦК на Михайлівську пл. будинок передано органам держбезпеки.

У 1941–43 тут містилося фашистське гестапо, в казематах якого були ув'язнені члени київського підпілля, зокрема ОУН: поетеса О. Теліга, жур­налісти І. Рогач та Я. Оршан, сестра Лесі Українки І. Борисова, поет І. Ірлявський, бандурист М. Теліга, про­фесор К. Гупало.

У повоєнні роки тут утримувалися під час слідства учасники україн­ського руху опору, звинувачені за політичними статтями. Серед них – «шестидесятники» І. Світличний, за­арештований 1965; В. Стус – у 1972, вдруге – у 1979–80, вже як учасник Гельсінкського руху; В. Марченко – у 1973 і 1984; Г. Снєгирьов – у 1977, 1978 та багато інших в'язнів сумління. Тих з них, кого судили за криміналь­ними статтями, утримували у Лук'янівській в'язниці.

Нині тут – Служба безпеки України