У кін. 18 — на поч. 19 ст. розташо­вувалися в одноповерхових дерев'яних корпусах спочатку на Подолі біля Братського монастиря, пізніше — на Микільській вул. біля Провалля (ро­зібрані 1810), з 1809 — у цегляному двоповерховому будинку в Липках (арх. А. Меленський) на головній міській площі, яка створювалася біля Марийського палацу. Генеральним планом 1837 губернські адміністратив­ні установи було намічено перенести до Верхнього міста; стару будівлю Присутствених місць було знесено, нову збудовано за проектом архітекто­рів М. Іконникова, К. Скаржинського, І.   Штрома (1854—57) у центрі розчи­щеної від будівель території між Со­фійським та Михайлівським мона­стирями. Первісно споруда була дво­поверховою, на розвинутих підвалах, з підвищеними до трьох поверхів цен­тральною та фланкуючими частинами. 1900 двоповерхові частини надбудовано до трьох поверхів (арх. Г. Анто- новський). 1908—09 над триповерхо­вими частинами первісного об'єму надбудовано четвертий поверх (арх. В. Безсмертний). Протягом 1987—88 над однією (східною) з двох частин, що лишалися триповерховими, зроб­лено надбудову четвертого поверху, яка порушила симетрію будівлі.

Крім Присутствених місць до ком­плексу кварталу ввійшла будівля по­жежного депо. Ліворуч від останньої по фронту вул. Великої Житомирської

1897 - 98 зведено триповерховий з під­валом будинок міської поліції (арх. О. Кривошеєв; (пізніше надбудовано четвертий поверх). У 1970—80-х рр. замкнено периметр кварталу добудо­вами, виконаними у стилі первісних споруд. Всередині кварталу в цей період зведено шестиповерхову бу­дівлю у сучасних формах, яка не впливає на зорове сприйняття комплек­су ззовні.

Три-, чотириповерховий будинок, у плані П-подібний, з п'ятьма входами (три — з боку Володимирського про­їзду та по одному — з боку Софійської та Михайлівської площ). Цегляний, з напівпідвалами, перекриття нижніх ярусів — хрещаті склепіння. Об'ємно- планувальне вирішення та трактування чолових фасадів виконано у стилі пізнього класицизму, згідно із затверд­женими 1845 проектами будинків Присутствених місць для губернських міст, але в значно переробленому вигляді. Композиція фасадів ярусна, з підкресленою центральною віссю. Пло­щинний ренесансний декор фасадів (руст, пілястри, лиштви, сандрики, кар­низи) модельований у цеглі. Внут­рішнє планування коридорне, з дво­бічним розташуванням приміщень. Споруда звернена головним фасадом до бульвару, влаштованого на місці кріпосного валу (тепер Володимир­ський проїзд). Відігравала вирішальну роль у формуванні нового міського центру.

У будинку Присутствених місць місти­лися: Губернське правління та його різні підрозділи («присутствія»), Ка­зенна палата із скарбницею, Приказ громадського догляду, Палати цивіль­них та кримінальних справ, судові та поліцейські установи, архів, друкарня тощо. 1876 частину внутрішніх при­міщень реконструйовано (арх. М. Ікон­ников) для Окружного суду.

У 1880—1902 тут працював Лазарев­ський Олександр Матвійович (1834— 1902) — історик, культурно-громад­ський діяч. У 1880—85 — товариш голови Окружного суду, з 1885 — член Київської судової палати. Автор численних історичних та історіографіч­них творів. Перебуваючи у Києві, під­готував ґрунтовний «Опис старої Малоросії» (тт. 1—3, 1888—1902) — зведення матеріалів з історії Стародубського, Ніжинського та Прилуцького полків. Дослідження О. Лаза­ревського (зокрема, на теми історії адміністративно-судового устрою Ук­раїни, генеалогії давніх українських родів тощо) регулярно друкувалися у часописах «Киевская старина», «Чтения в Обществе Нестора-летописца». Член (з 1880), почесний член (з 1893) Історичного товариства Нестора-літо- писця; Київської тимчасової комісії для розгляду давніх актів (з 1886), Цер­ковно-археологічного товариства при Київській духовній академії (з 1889). Зібрав значну бібліотеку з україні­ки, яку заповів Київському універси­тету.

У 1880—1900-х рр. до складу Київ­ського окружного суду входив Осипов Олександр Петрович (1841 —1905) — міський діяч у галузі садівництва, голова Київського товариства садів­ників, автор книги «Нарис історії де­ревних насаджень м. Києва і діяльності міської садової комісії 1887—97 рр.». На поч. 20 ст. членом Київ­ського окружного суду був також П. Тулуб — поет, журналіст, батько письменниці 3. Тулуб. Наприкінці 19 ст. на посаді голови Київської судо­вої палати перебував О. Кузьминський, родич письменника Л. Толстого, за деякими припущеннями — прототип чоловіка героїні роману «Анна Каре- ніна». Начальником відділення Казен­ної палати на поч. 20 ст. був Л. Руд- ченко — брат письменника Панаса Мирного. У цьому відділенні в юнацькі роки працював переписувачем київ­ський літератор Григор’єв Григорій Прокопович (1898—1971), який описав побут службовців Присутствених місць у спогадах «У старому Києві». У буді­вельному відділенні Губернського правління працювали відомі київські архітектори, зокрема, губернські архі­тектори Г. Антоновський, М. Іконни­ков, губернські інженери В. Безсмерт­ний, Ф. Гешвенд.

25 вересня — 30 жовтня 1913 тут у Ки­ївському окружному суді відбувся процес із т. зв. справи Бейліса, до якого було прикуто увагу цілого світу. З ініціативи місцевих чорносотенців прикажчика цегельного заводу у Києві єврея М. Бейліса звинувачували в ритуальному вбивстві у березні 1911 православного хлопця А. Ющинського. Письменник В. Короленко разом з М. Горьким створив комітет захисту Бейліса, який організував у суді за­хист найкращими адвокатами Росії. Серед них — О. Грузенберг, О. Зарудний, М. Карабчевський, В. Маклаков. Обвинувачем виступав помічник про­курора Петербурзької судової палати О.    Віппер. В. Короленко був присутній у засіданнях, хід яких він висвітлював у багатьох газетах, у т. ч. в «Киевской мьісли» (проживав у готелі «Франсуа» на вул. Володимирській, 52/17). Проти версії ритуального вбивства висту­пили лікарі В. Бехтерєв, І. Троїцький, рабин Я. Мазе з Москви, семітолог і гебраїст П. Коковцов, професор Київської духовної академії, прото­ієрей О. Глаголєв та ін.

Тепер у будинку розміщуються різні адміністративні установи [357].