На межі подвір'я Софійського собору, фасадом на Софійську пл. Побудований за проектом арх. Є. Єрмакова, належав Управлінню Києво-Софійського митро­поличого дому. Первісно на цьому місці були кузня заїжджого двору Софійського собору та частина цегля­ного муру 18 ст.

Чотириповерховий, цегляний, з під­валом, у плані наближається до Т-подібної форми. Односекційний, на схо­дову клітку кожного поверху виходять дві багатокімнатні квартири. Конструк­ція покрівлі — дерев'яні крокви. Офор­млення фасаду вирішено у стилі неоренесанс. Фасад розчленовано цент­ральною та двома симетрично розта­шованими бічними розкріповками. Площина стіни першого поверху об­роблена великомірним рустом, за висо­тою та членуванням пов'язана з цег­ляним муром подвір'я собору. Дру­гий та третій поверхи об'єднано пілястрами корінфського ордера та прикрашено пишним ліпним декором, в якому особливо виділяється обрамлен­ня вікон другого поверху з трикут­ними та лучковими, прикрашеними горельєфами жіночих голівок (цен­тральний ризаліт), сандриками. Витон­ченістю та чіткістю також вирізня­ються підвіконні вставки, виконані у вигляді балюстради. На верхньому по­версі для полегшення композиції на бічних розкріповках застосовано арко­ві вікна. Увінчує будівлю карниз, прикрашений спареними кронштейна­ми. Парадно, у вигляді порталу з трикутним фронтоном, оформлено вхід. Легкий ажурний орнамент мета­левих огорож доповнює архітектуру фасаду. В інтер'єрах квартир, вестибу­лі та на парадних сходах збереглося пишне ліпне оздоблення.

Будівля відзначається гармонією об'­ємів та деталей, але обмежує візуальне сприйняття Софійського собору.

1944 будинок був переданий як житло­вий для новоствореної Академії архі­тектури УРСР. Тут мешкали видат­ні архітектори та будівельники.

1944 – 58 у квартирі № 6 на третьо­му поверсі — Вербицький Олександр Матвійович (1875—1958) —архітектор, інженер, педагог, акад. АН УРСР (з 1945). Керував проектуванням та спо­рудженням залізничного вокзалу в Києві (1928—32) та інших будівель. Останні 40 років життя — на викла­дацькій роботі, професор архітектур­них факультетів київських інженерно- будівельного та художнього інститу­тів. Серед його учнів — архітектори М. Гречина, А. Добровольський, Г. Слуцький та ін.

1945 – 62 у квартирі № 4 на другому поверсі — Заболотний Володимир Гнатович (1898—1962) — архітектор, пре­зидент Академії архітектури УРСР (1945—56), акад. Академії будівництва та архітектури СРСР (з 1956). Проекту­вав та споруджував будинок Верхов­ної Ради УРСР (1936—39; Державна премія СРСР, 1940). У повоєнні роки проектував ряд об'єктів в Україні, у т. ч. будівлю Укоопспілки в Киє­ві на Хрещатику (1955—57; у співавт.). Брав участь у конкурсі проектів від­новлення Хрещатика. Автор праць з історії та теорії архітектури, голов­ний редактор «Нарисів історії україн­ського мистецтва» (1966). Посмертно удостоєний Державної премії УРСР (1971).

1945 - 67 — у квартирі № 5 на третьому поверсі — Тацій Олексій Олександро­вич (1903—67) — архітектор, чл.-кор. Академії архітектури УРСР.

Брав участь у проектуванні павіль­йону УРСР для Всесоюзної сільсько­господарської виставки в Москві (1937). Після Великої Вітчизняної війни 1941 – 45 рр. був автором конкурсного про­екту відновлення Хрещатика, брав участь у спорудженні кінотеатру «Київ» на Червоноармійській вул. (1952; у співавт.).

У 1940—50-х рр. в квартирі № 8 на четвертому поверсі — Штейнберг Яків Аронович (1896—1982)—архітектор, педагог, професор київських інже­нерно-будівельного та художнього інститутів. За його проектами збудо­вано другу поліклініку (1954) та де­кілька житлових будинків у Києві; санаторій «Україна» і закритий басейн у Гаграх (обидва 1957—58) тощо.

1993 на фасаді, ліворуч від парадного входу, встановлено меморіальну дош­ку з білого мармуру з барельєфним портретом В. Заболотного (ск. М. Шутілов, арх. Д. Антонюк).

Тепер житловий будинок, приміщення у підвалі зайняті комерційними закла­дами [355].