Шевченко Тарас Григорович (1814—61) — поет і прозаїк, художник, мислитель. Народився у с. Моринці (тепер Звенигородський р-н, Черкаська обл.) у кріпацькій сім'ї. З 1829 служив у поміщика П. Енгельгардта. З 1831 мешкав у Санкт-Петербурзі, де був відданий навчатися малюванню до художника В. Ширяєва, через якого познайомився з відомими українськими діячами культури Є. Гребінкою, І. Сошенком, російськими художниками К. Брюлловим, О. Венеціановим, істориком мистецтва В. Григоровичем, поетом В. Жуковським, які сприяли звільненню талановитого юнака з кріпацтва 1838. У 1835—45 навчався в Імператорській АМ у К. Брюллова. Приїздив в Україну 1843. В грудні 1845 — березні 1847 працював у Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів при Київському університеті, збирав фольклорний та історичний матеріал на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині, Поділлі, Волині, замальовував архітектурні й археологічні пам'ятки. З 1846 брав участь у діяльності таємного Кирило-Мефодіївського братства. 5 квітня 1847 заарештований і ув'язнений у Санкт-Петербурзі, у травні того ж року засуджений на 10 років заслання солдатом в Окремий Оренбурзький корпус із забороною писати й малювати. 1857 звільнений. 1858 повернувся у Санкт- Петербург, перебував під суворим наглядом поліції, брав активну участь у культурному і громадському житті.
1859 востаннє приїздив в Україну і Київ. 1860—61 склав для учнів недільних шкіл «Букварь южнорусский», підтримував діяльність цих навчальних закладів у Києві. Помер у Санкт-Петербурзі, був похований на Смоленському цвинтарі. Виконуючи заповіт Т. Шевченка, друзі перевезли його прах в Україну. 6—7 травня 1861 домовина Кобзаря була встановлена у церкві Різдва Христового на пл. Поштовій в Києві (див. ст. 344), звідки її пароплавом переправили до Канева. Перепоховання відбулося 22 травня на Чернечій (нині Тарасова) горі. Похорон Т. Шевченка перетворився на масову національну маніфестацію.
Спадщина Т. Шевченка включає збірку поезій під загальною назвою «Кобзар» (вперше видана 1840), драму «Назар Стодоля», дев'ять повістей, щоденник, автобіографію, листування, понад 800 картин, малюнків і ескізів тощо. 1961 встановлено Державну премію УРСР ім. Т. Шевченка за кращі твори літератури і мистецтва (тепер Національна премія України ім. Т. Шевченка). Постать Т. Шевченка — символ української національної ідеології і культури. Він надав українській мові статусу літературної, заклав основи новітньої української літератури. Його твори, пройняті гуманізмом, будили національні почуття, закликали до національного і соціального визволення у часи боротьби України за незалежність. Вони були могутнім стимулом українського національного руху в тоталітарній російській та радянській державі. День перепоховання Кобзаря — 22 травня є днем традиційних зібрань громадськості біля його пам'ятника у цьому парку.
Первісний варіант пам'ятника був інший, цікавіший за образним вирішенням, динамічніший, пластично виразніший. У постаменті мала бути барельєфна композиція на тему поеми «Гайдамаки». Твір стояв уже повністю готовий для відливання у бронзі у майстерні М. Манізера в Ленінграді, коли в справу втрутилося більшовицьке керівництво на чолі з заступником голови РНК СРСР Л. Кагановичем. За спогадами канадського скульптора українського походження Л. Молодожанина, який тоді навчався в АМ у М. Манізера, скульптору наказали зняти сцену з гайдамаками, а постать Т. Шевченка переробити так, щоб він виглядав засмученим. Авторові дорікали, що повсталих гайдамаків і динамічну постать Кобзаря можна трактувати як протест сучасного (тобто 1930-х рр.) українського селянства проти колгоспного ладу і навіть проти радянської влади. Л. Каганович «порадив» М. Манізеру зробити постать Т. Шевченка з закладеними за спину руками, на які повішено важкий одяг, і щоб голова була опущена. Тому скульптор змушений був спростити і примітивізувати пам'ятник. Саме в такому вигляді його було відлито на Ленінградському заводі художнього лиття.
Пам'ятник встановлено на невисокому кургані, що викликає асоціацію з Тарасовою горою в Каневі. До нього ведуть п'ятимаршові сходи з боку головного входу до парку, виконані, як і стилобат, з бучардованого граніту. На чоловому боці постаменту з червоного граніту зроблено напис накладними бронзовими літерами «Т. Шевченко. 1814—1861», нижче слова із «Заповіту»:
«І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом».
Композиція й манера виконання бронзової постаті Т. Шевченка близькі до пам'ятника поетові у Харкові (відкритий 1934). Проте київський монумент позбавлений динаміки й поривання, що притаманні харківському. Композиція статична, постать застигла. Опущена голова і руки за спиною ніби підкреслюють глибоку задуму Т. Шевченка над долею українського народу, навіюють відчуття безвиході, суму, безнадії, що підсилюється важкими великими складками плаща. Загалом масивність постаті, обтічність форм, непорушна поза не узгоджуються з полум'яною вдачею Т. Шевченка, живою силою його поезії і мистецької творчості. Чотирикутної форми постамент ще більше посилює відчуття статичності пам'ятника, його надмірну спрощеність. Образний лад монумента позбавлений асоціативності та символіки.
Пам'ятник суперечить класицистичним формам будівлі університету, але він непогано вкомпонований у навколишній невеликий парк і став однією з важливих ідейно-патріотичних домінант Києва, місцем проведення масових заходів щодо вшанування пам'яті Т. Шевченка й інших акцій [1097].