Місце, вибране для будівництва, у 30-40-х рр. 19 ст. було пустирем, де стояли лише провіантські склади. У зв’язку з початком спорудження університету й забудовою Університетської (тепер — Володимирської) вул. ця місцевість стала заселятися. У 1850-х рр. арх. О. Беретті на замовлення київського генерал-губернатора збудував тут дво­поверховий будинок дівочого пансіону графині Є. Левашової. 1891—92 над­будовано третій поверх (арх. К. Тарасов). Має прямокутні окреслення трохи видовженого вздовж вулиці фасаду з невеликими бічними ризалі­тами з боку подвір'я. До правого (по відношенню до центрального входу) ризаліту прилягає прибудова, що з'єд­нує будівлю з новими корпусами Пре­зидії НАНУ, розташованими на по­двір'ї. Внутрішнє планування з цен­тральними парадними сходами, що ведуть на другий і третій поверхи, маєдвобічну коридорну систему із зруч­ним зв'язком приміщень на поверхах. Простота планувального вирішення, стилістика архітектурних деталей та елементів відповідають принципам класицизму.

Стіни фасадів оформлено рустом і про­фільованими лиштвами, В архітектур­ному оздобленні екстер'єру й інтер'єра будинку використано художнє чавунне литво. Огорожа сходів, кронштейни для ліхтарів біля входу, парапетні грати виконано за ескізами О. Беретті. Оригінальними є рисунки огорожі, де­талі брами і хвіртки. Ці мотиви згодом було використано арх. П. Альошиним в огорожі Педагогічного музею (Воло­димирська вул., 57). Композиційне ви­рішення фасаду разом із огорожею вздовж червоної лінії забудови вулиці характерне для класицизму. Будинок є типовою спорудою серед. 19 ст. У 19 ст. тут містилися різні навчальні заклади для дівчат, зокрема, пансіон графині Є. Левашової, де проживало бл. 100 учениць Фундуклеївської (Ма­рийської) гімназії, що розташовувалась на сучасній вул. Б. Хмельницького, 6. У лютому 1919 будинок і садибу пансіо­ну Є. Левашової, відповідно до наказу комісара освіти В. Затонського, було передано в розпорядження створеної 2? листопада 1918 Української академії наук (УАН). Першими дійсними члена­ми УАН, призначеними наказом геть­мана П. Скоропадського у 1918, були 11 вчених: Д. Багалій, В. Вернадський, М. Кащенко, В. Косинський, А. Крим­ський, О. Левицький, М. Петров, С. Смаль-Стоцький, Ф. Тарановський, С. Тимошенко, М. Туган-Барановський, П. Тутковський. На кінець 1920 у складі академії було три відділи (історико- філологічний, фізико-математичний і соціально-економічний), які об'єднува­ли 3 інститути, 26 науково-дослідних кафедр, ряд кабінетів, 15 комісій і ко­мітетів.

Згідно з постановою РНК УСРР від  14 червня 1921, замість статуту 1918 було прийнято Положення про акаде­мію, яка перетворювалася на всеукра­їнську (ВУАН). За статутом, затвердже­ним 21 квітня 1936, отримала назву АН УРСР, з 13 грудня 1991 — АН Украї­ни, з 22 березня 1994 — Національна академія наук України (НАНУ). У 1997 академія включала 13 відділень, бл. 80 наукових інститутів і установ; чле­нами академії було 184 академіки і 268 членів-кореспондентів. У цьому будинку працювали президенти ака­демії наук України: 27 листопада 1917 - 23 квітня 1921—Вернадський Володимир Іванович (1863—1945) — геолог, геохімік, біогеохімік, мінера­лог і природознавець. Був голо­вою комісії з вироблення законопро­екту про заснування УАН у Києві (з липня 1918). Одночасно керував ка­федрою мінералогії Фізико-матема- тичного відділу, комісією з вивчення природних багатств України, коміте­том із заснування Національної бібліо­теки УАН, був членом комісії вищої школи при Міністерстві народної осві­ти та мистецтва Директорії УНР від УАН, постійної комісії для складання біографічного словника діячів Украї­ни, теплової секції постійної комісії для вивчення природних багатств України, секції прикладної фізики та ін. З кінця 1921 — у Петрограді. Пре­зидією АН України засновано премію ім. В. Вернадського.

18 липня 1921—27 лютого 1922— Василенко Микола Прокопович (1866— 1935) — історик держави і права. Один із організаторів створення комісії з вироблення законопроекту про заснування УАН у Києві (1918), акад. УАН (з 1920), завідувач кафедри західно­українського та українського права при Соціально-економічному відділі, член Архівної ради УАН, археографіч­ної комісії, Всеукраїнського археоло­гічного комітету, комісії краєзнавства, комісії для видання пам'яток письмен­ства, мови та історії, комісії для роз­бору давніх актів, музейного комітету Музею мистецтв ім. Б. і В. Ханенків, професор Археологічного інституту, голова постійної комісії для складання біографічного словника діячів України (до 1923). Обрання його президентом ВУАН уряд УСРР не затвердив, тому вчений відмовився від цієї посади. Піз­ніше очолював Соціально-економічний відділ академії (1925—29). Президією АН України засновано премію ім. М. Василенка.

27 березня 1922 — 9 травня 1922 — Левицький Орест Іванович (1848—1922) - історик, правознавець, архі­віст, археограф, етнограф, письменник, акад. УАН (з 1918), голова кафедри звичаєвого права України, постійної комісії з вивчення звичаєвого права України при Соціально-економічному відділі, член постійної комісії для скла­дання біографічного словника діячів України, постійної археографічної ко­місії при Історико-філологічному від­ділі, правничо- термінологічної комісії та ін. У 1919—22 був віце-президентом УАН.

Червень 1922 - травень 1928 - Липський Володимир Іполитович (1863-1937) - ботанік, акад. УАН (з 1919), чл.-кор. АН СРСР (з 1928), голова ка­федри ботаніки УАН (з 1918), директор Ботанічного саду (з 1919), член постій­ної комісії для складання біографічно­го словника діячів України при Історико-філологічному відділі, постійної комісії з вивчення природних багатств України при Фізико-математичному відділі, комітету з вивчення фауни України. У 1921—22 тричі обирався віце-президентом ВУАН. Робочий кабі­нет і дві житлові кімнати (В. Липський проживав у будинку в роки свого пре­зидентства) містилися на третьому по­версі в лівому крилі споруди. З 1928 працював в Одесі.

Травень 1928 - грудень 1929 - Забо­лотний Данило Кирилович (1866-1929) - мікробіолог, епідеміолог, акад. ВУАН (з 1922), акад. АН СРСР (з 1929). Організатор і перший директор (1928— 29) Інституту мікробіології та епіде­міології ВУАН (нині — Інститут мік­робіології і вірусології ім. Д. Заболот­ного НАНУ). Президією АН України засновано премію ім. Д. Заболотного.

Липень 1930 - липень 1946 - Богомо­лець Олександр Олександрович (1881- 1846) -  патофізіолог, акад. ВУАН (з 1929), акад. АН СРСР (з 1932), акад. АН БРСР (з 1939), почесний член АН Груз. РСР (з 1944), акад. АМН СРСР (з 1944), заслужений діяч науки УРСР (з 1943), Герой Соціалістичної Праці (1944), віце-президент АН СРСР (з 1942). Організатор і директор Інституту екс­периментальної біології і патології Наркомату охорони здоров'я УРСР (з 1929) та Інституту клінічної фізіології АН УСРР (з 1934), на базі яких 1953 створено Інститут фізіології АН УРСР (тепер носить ім’я вченого). Осново­положник вітчизняної школи пато­фізіологіє, член ряду академій наук і наукових товариств. 1941 відзначений Державною премією СРСР. Під час президентства О. Богомольця у 1934 відбулася повна перебудова структури АН: замість секцій, кафедр, комісій, комітетів і лабораторій створено нау­ково-дослідні інститути. 21 квітня 1936 прийнято новий статут академії, лік­відовано її автономію. Президією АН УРСР засновано премію ім. О. Бого­мольця (1954). Робочий кабінет президента містився на другому поверсі будинку (спочатку кімната № 259, пізніше — 254).

1946-62 - Палладін Олександр Во­лодимирович (1885—1972) - біохімік, акад. ВУАН (з 1929), акад. АН СРСР (з 1942), акад. АМН СРСР (з 1944), Герой Соціалістичної Праці (1955), заслуже­ний діяч науки УРСР (з 1935), неод­мінний секретар Президії АН УРСР (1935—38), віце-президент АН УРСР (1939—46). З 1925 — директор Інсти­туту біохімії АН УРСР (з 1973 заклад носить ім'я О. Палладіна, міститься на вул. Леонтовича, 9), завідувач ка­федри Київського університету (1934 - 54). Засновник вітчизняної біохімічної школи. Почесний член багатьох акаде­мій наук і наукових товариств. Пре­зидією АН УРСР засновано премію ім. О. Палладіна (1974). Віце-президентами і головними учени­ми (неодмінними) секретарями Прези­дії академії наук працювали відомі вчені:

Агол Ізраїль Йосипович (1891 —1937) — генетик, акад. ВУАН (з 1934), 1934 — неодмінний секретар Президії ВУАН, одночасно завідувач відділу Інституту зоології і біології ВУАН.

Білецький Олександр Іванович (1884— 1961) — літературознавець, акад. АН УРСР (з 1939) і АН СРСР (з 1958), за­служений діяч науки УРСР (з 1941); 1946—48 — віце-президент АН УРСР, одночасно — директор Інституту літе­ратури АН УРСР; 1948—52 — член Президії АН УРСР.

Білодід Іван Костянтинович (1906-81) - мовознавець, акад. АН УРСР (з 1957), акад. АН СРСР (з 1972), за­служений діяч науки УРСР (з 1966); голова Відділу суспільних наук (1952— 57); віце-президент (1963—78), член Президії АН УРСР (1978—81), одно­часно директор Інституту мовознав­ства ім. О. Потебні АН УРСР (з 1961).

Воблий Костянтин Григорович (1876-1946) - економіст, статистик, економ- географ, акад. УАН (з 1919), заслуже­ний діяч науки УРСР (з 1944); 1928-30 - віце-президент ВУАН.

Глушков Віктор Михайлович (1923-81) - вчений у галузі математики, кібернетики, обчислювальної техніки і систем управління, акад. АН УРСР (з 1962), акад. АН СРСР (з 1964), за­служений діяч науки УРСР (з 1978), Герой Соціалістичної Праці (1969); 1962—82 — віце-президент АН УРСР, одночасно директор Інституту кібер­нетики АН УРСР (тепер ім. В. Глушкова). Президією АН УРСР засновано премію ім. В. Глушкова (1983).

Гутиря Віктор Степанович (1910—83) — вчений у галузі хімії, технології пере­робки нафти, акад. АН Уз РСР (з 1949), акад. АН УРСР (з 1961), чл.-кор. АН СРСР (з 1953); член Президії АН УРСР (1961—63, 1974—83); 1963—74 — віце-президент АН УРСР.

Єфремов Сергій Олександрович (1876-1939) -  літературознавець, публіцист, акад. УАН (з 1919); 1921-28 — віце-президент ВУАН, одночасно голова кафедри історії українського письмен­ства (з 1921), очолював низку комісій, у т. ч. комісію з видання пам'яток нової української літератури (1922-23) комісію із складання біографічно­го словника діячів України (1922—23), комісії з видання творів Т. Шевчен­ка, М. Драгоманова, В. Антоновича, І. Франка тощо. 1929 заарештований у справі СВУ, засуджений на 10 років по­збавлення волі, реабілітований 1989.

Кіпріанов Андрій Іванович (1896 - 1972) - хімік, акад. АН УРСР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1957); 1946 - 48 - віце-президент, 1948 - 57 - член Президії АН УРСР, голова Від­ділу фізико-хімічних та математичних наук, одночасно директор Інституту органічної хімії АН УРСР (1945 - 60), професор Київського університету (з 1944).

Корчак-Чепурківський Овксентій Ва­сильович (1857 - 1947) - гігієніст і епі­деміолог, акад. ВУАН (з 1921); 1928 - 34 - неодмінний секретар Президії ВУАН; одночасно завідувач кафедри Київського медичного інституту.

Кримський Агатангел Юхимович (1871 — 1942) — філолог, сходознавець, письменник, один з організаторів УАН, акад. (з 1918); 1918—28 — неодмін­ний секретар Президії ВУАН, одночас­но професор Київського університету (з 1918), директор Інституту україн­ської наукової мови (нині Інститут мовознавства ім. О. Потебні НАНУ), го­лова ряду комісій ВУАН. Репресований 1941, реабілітований 1957. У 1991 ство­рено Інститут сходознавства НАНУ ім. А. Кримського.

Лаврентьсв Михайло Олексійович (1900—80) — математик, механік, акад. АН УРСР (з 1939) і акад. АН СРСР (з 1946), Герой Соціалістичної Праці (1967);       1945 - 49 - віце-президент АН УРСР, одночасно — директор Інститу­ту математики АНУРСР (до 1948). Макарченко Олександр Федорович (1903—79)—нейрофізіолог, акад. АН УРСР (з 1961), заслужений діяч науки УРСР (з 1965); голова Відділу біологічних наук АН УРСР (1961—62), 63 — віце-президент АН УРСР, одночасно директор Інституту фізіо­логії ім. О. Богомольця АН УРСР (1956—66).

Патон Євген Оскарович (1870—1953) — вчений у галузі електрозварювання та мостобудування, акад. ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки УРСР (з 1940), Герой Соціалістичної Праці (1943); 1944 - 52 — віце-президент АН УРСР, з 1934 — директор заснованого ним Інституту електрозварювання АН УРСР (нині носить ім'я вченого).

Погребняк Петро Степанович (1900— 76) — вчений у галузі лісівництва і ґрунтознавства, акад. АНУРСР (з 1948); 1948—50 — віце-президент АН УРСР, одночасно директор Інституту лісу (1945—56) та голова Ради з вивчення продуктивних сил України АН УРСР (1948—50), професор Київського уні­верситету.

Савін Гурій Миколайович (1907—75) — механік, акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1966); 1952—57 — віце-президент АН УРСР, голова Ради з вивчення про­дуктивних сил України АН УРСР.

Сапєгін Андрій Опанасович (1883 - 1946) - ботанік, генетик і селекціонер, акад. ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки УРСР (з 1943); 1939—45 — віце-президент АНУРСР, одночасно за­відувач лабораторії Інституту фізіоло­гії рослин АН СРСР (1940—44), дирек­тор Інституту ботаніки АН УРСР (з 1944).

Симінський Костянтин Костянтинович (1879—1932) — механік, акад. ВУАН (з 1926); 1931—32 —віце-президент ВУАН, одночасно директор Інституту технічної механіки ВУАН (з 1921).

Чернишов Борис Ісидорович (1888 – 1949) - геолог і палеонтолог, акад. АН УРСР (з 1939), заслужений діяч науки УРСР (з 1943); 1939—46 — віце- президент АН УРСР, одночасно ди­ректор Інституту геологічних наук АН УРСР.

Швець Іван Трохимович (1901—83) — вчений у галузі теплоенергетики, акад, АН УРСР (з 1950), заслужений діяч науки і техніки УРСР (з 1959); 1950— 53 — головний учений секретар Прези­дії АН УРСР, одночасно директор Ін­ституту теплоенергетики АН УРСР (1947—52 і 1954—55); у 1955—69 —рек­тор Київського університету; 1970— 78 — член Президії АН УРСР, акаде- мік-секретар Відділення.

Шліхтер Олександр Григорович (1868 - 1940) — економіст, державний і полі­тичний діяч, акад. ВУАН (з 1929), АН БРСР (з 1934); віце-президент АН УРСР, одночасно голова Ради з вивчення продуктивних сил України АН УРСР (з 1934), директор Українського інституту марксизму - ленінізму і президент Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських ін­ститутів (1930—33).

Щербань Олександр Назарович (1906— 92) — вчений у галузі гірничої тепло­фізики, акад. АН УРСР (з 1957), за­служений діяч науки і техніки УРСР (з 1966); 1953—57 — головний учений секретар Президії АН УРСР; 1957— 62 — віце-президент АН УРСР. Од­ночасно завідувач відділу Інституту теплоенергетики АН УРСР (тепер Ін­ститут технічної теплофізики НАНУ).

У 1920—30-і рр. на першому поверсі будинку містилися деякі академічні установи, бібліотеки Соціально-еконо­мічного відділу й кабінету арабо-іран- ської філології, на другому — бібліо­тека ім. В. Антоновича, комісії слов­ника української мови (з бібліотекою Б. Грінченка), біографічного словника діячів України, археографічна, соціально-економічної історії України 19 ст., історико-географічного слов­ника України, Лівобережної і Слобід­ської України, давнього українського письменства, історії марксистської ме­тодології, революційних рухів, кафед­ра історії України часів торгового капіталу. На третьому — комісії за­хідно-руського та українського права, звичаєвого права, вивчення народного господарства, соціологічна, вивчення фінансових та банківських справ, ви­вчення національних питань, Інститут вивчення кон'юнктур народного госпо­дарства, статистичний кабінет, кафед­ра економії, торгу й промисловості та ін. У правому крилі була зала для загальних засідань академії.

На фасаді будинку Президії НАН Ук­раїни встановлено меморіальні дошки на пошанування президентів АН УРСР: В. Вернадського - 1963 (замінено 1977), В. Липського - 1977, Д. Заболотно­го - 1960 (замінено 1977), О. Бого­мольця - 1947 (замінено 1977), О. Пал-ладіна - 1974 (замінено 1976; арх. І. Малакова), М. Василенка і О. Левицького - 1993 (арх. В. Приходько). Меморіальні дошки однакового роз­міру з білого мармуру з написом по­золотою [352].