Вибір місця пам'ятника зумовлений тим, що поряд розташовані споруди, пов'язані з життям та діяльністю М. Грушевського. Зокрема, університет, будинок Педагогічного музею, де 1916–18 діяли Українська Центральна Рада і українські політичні партії, відбувалися важливі події громадсько-політичного і державного значення доби Української революції, будинки академії наук (№ 54 і 55) та ін. Урочисте відкриття відбулося 1 грудня 1998 за участі Президента України та найвищих урядових осіб. Автори — ск.В.Чепелик, арх. М.Кислий, Р. Кухаренко, Ю. Мельничук, інж. М. Печенов. Заг. вис. — 4,8 м, скульптури — 3,3 м; діам. постаменту — 3,3 м.
Грушевський Михайло Сергійович (1866—1934) — історик, літературознавець, публіцист, громадський, політичний і державний діяч, акад. ВУАН (з 1923) і АН СРСР (з 1929). Народився в м. Холмі (тепер Республіка Польща). Закінчив Київський університет (1890), професор Львівського університету (1894—1914). Очолював Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові, яке набуло значення національної академії наук. Разом з тим, докладав зусиль для розвитку наукового і громадсько-політичного життя в Наддніпрянській Україні, насамперед у Києві, де заснував і був головою Українського наукового товариства, редагував його видання, переніс сюди друкування «Літературно-наукового вістника» тощо. 1914 був заарештований у Києві, перебував на засланні в Росії. З початком Української революції у березні 1917 вчений, ім'я якого набуло значення символу національної самосвідомості, був обраний головою Української Центральної Ради і переїхав до Києва. За гетьмана П. Скоропадського перебував на нелегальному становищі. З 1919 — на еміграції. 1924 повернувся в Україну, очолив Історичну секцію і кафедру історії України ВУАН, де створив історичну школу. 1931 заарештований за безпідставним звинуваченням у керівництві «Українським національним центром», депортований до Москви, де провів останні роки життя. Помер у Кисловодську, похований на Байковому цвинтарі у Києві. Загальне число опублікованих праць М. Грушевського наближається до 2 тис., серед них такі ґрунтовні, як «Історія України-Руси» у 10 т., 13 кн. та «Історія української літератури» у 5 т. Мешкав у Києві на вул. Паньківській, 9 (див. ст.422.6). Ім'ям М. Грушевського названо вулицю у місті.
Бронзову постать М. Грушевського, що сидить на лаві, встановлено на круглому постаменті з сірого граніту, який органічно переходить у круглий ступінчастий стилобат з сірого граніту. На постаменті — стилізований під факсиміле підпис вченого, виконаний накладними бронзовими літерами. Художньо-образна структура пам'ятника поєднує кілька стилістичних рис. Фабульність композиційно-пластичного вирішення пов'язана з традиціями реалістичної скульптури 2-ї пол. 19 ст., з її демократичним спрямуванням до жанрового трактування образу людини в повсякденному контексті буття. В. Чепелик обрав за образну основу характеристики голови Української Центральної Ради стан внутрішнього заглиблення М. Грушевського в хвилини відпочинку. Аристократично витончені руки, що вільно сперлися на парасольку, підкреслюють внутрішній стан вченого, зображеного в останні роки життя, роки переслідувань, які закінчилися трагічною смертю.
Пам'ятник відзначається ретельно опрацьованою портретною характеристикою з усіма тонкощами іконографічних рис. Проте психологізм в ньому не домінує, а лише супроводжує загальну ситуаційність ідейно-пластичного задуму. Демократизації станкової концепції пам'ятника сприяє низький бронзовий плінт скульптури та стилобат. Пам'ятник встановлено на спеціально облаштованому майданчику, благоустрій якого здійснювався одночасно з впорядкуванням та реконструкцією вул. Володимирської, частини бульв. Т. Шевчека і парку ім. Т. Шевченка, що дало змогу створити середовищний містобудівний ансамбль, який органічно поєднав Будинок учителя (колишнє приміщення Української Центральної Ради), корпуси університету та Академії наук. Пам'ятник формує біля Будинку вчителя емоційно насичене поле, в якому він домінує як ідейний та композиційно-пластичний центр [1004].