Стоїть на місці знищеного пожежею Міського театру, збудованого 1856 за проектом акад. архітектури І. Штрома у стилі пізнього класициз­му. Будівництву нового театру нада­валося великого значення. Про це свід­чить організований Петербурзьким товариством архітекторів міжнарод­ний конкурс, в якому переміг проект головного архітектора Дирекції імпе­раторських театрів акад. В. Шрьотера. Проект був затверджений Київською міською думою 24 травня 1897, уро­чисті закладини будинку відбулися восени того ж року, 3 серпня 1898 будівництвом керував міський арх. О. Кривошесв, наступного року його змінив акад, архітектури В. Ніко­лаєв, його помічником був арх. О. Вербицький. В оздобленні будинку брав участь ск. Е. Сала. Будівництво було завершено за чотири роки, урочисте від­криття відбулося 15 вересня 1901 по­становкою опери М. Глінки «Життя за царя». У спорудженні театру, крім українських, брало участь багато російських та зарубіжних фірм та спе­ціалістів: проекти вентиляції та устат­кування сцени розроблено петербур­зькими інженерами Аркушевським і Заловським, проект протипожежної завіси – Петербурзьким товариством братів Лафейт, металеві конструкції виготовлені Південноросійським ма­шинобудівним заводом, метлаську під­логу – Харківською керамічною фаб­рикою, меблі з червоною оксамито­вою оббивкою – віденською фірмою Кома, паровий двигун для автоном­ного електричного освітлення придба­но у м. Глазго.

Театр був оснащений добре продуманою системою венти­ляції, економічним паровим опален­ням, автономним електроосвітленням, відзначався чудовою акустикою. За останнім словом техніки того часу було виконано устаткування сцени. У наступні роки проводилися тільки поточні ремонти: 1906 поновлювалися тиньк, ліплення й позолота; 1909 роз­шивалися зовнішні шви цегляної клад­ки, клейовою фарбою фарбувалися фасади. 1930 з боку вул. Лисенка, за рахунок надбудови верхнього поверху, було розширено площу артистичних і службових приміщень, стилістично ув'язана з іншими частинами будинку. 1936–37 ремонтувалися дах і меблі, фарбувалися фасади. 1938 було оголо­шено конкурс на проект реконструкції театру, за яким, зокрема, передба­чалася переробка фасадів у формах радянського неокласицизму. Під час Першої світової війни в театр потрапила бомба (не розірвалася), яка пробила перекриття й підлогу зали для гляда­чів. Після війни ці пошкодження було ліквідовано. Капітальну реконструкцію і реставра­цію театрального будинку здійснено у 1980-х рр. Проект реконструкції вико­нала група інституту «Діпроміст» під керівництвом архітекторів Б. Жежеріна і В. Юдіна, проект реставрації фасадів та інтер'єрів – спеціалісти ін­ституту «Укрпроектреставрація» О. Граужис, П. Болюк, В. Бобикіна, Ж. Райгородська. Театр став відповідати най­сучаснішим технічним і технологічним вимогам, зберігаючи при цьому архі­тектурну стилістику, незважаючи на збільшення на 5 м висоти сценіч­ної коробки. Значно розширено но­менклатуру приміщень. Підвал, раніше зайнятий вентиляційними камерами, перетворено на великий і зручний гардероб. З боку вул, Лисенка у стилі основного будинку прибудовано но­вий триповерховий корпус з репети­ційними залами і службовими примі­щеннями. Розширено оркестрову яму, збільшено у затиллі сцени кількість артистичних вбиралень. Багато нового запроваджено в устаткуванні сцени й зали для глядачів. Поряд із театром, під землею, збудовано приміщення для кондиціонування і розміщення протипожежного устаткування. Ре­тельно відновлено архітектурний і скульптурний декор, виконано нову паркетну підлогу в приміщеннях фойє й реставровано підлогу з візерун­частої метласької плитки (виготовлена на Харківському заводі). Поліпшено освітлення зали, сходів і фойє, в яких з'явилися нові світильники й різної, форми бра, частину яких було за­проектовано ще В. Шрьотером. У залі встановлено меблі Мукачівської фаб­рики, виконані за обмірними креслен­нями у повній відповідності з оригіналами. Площу перед театром дбайли­во впорядковано, освітлено вишука­ними за формою металевими ліхта­рями.

Споруда у стилі неоренесанс має цег­ляні стіни, склепіння (у вестибулі й фойє) і плоскі залізобетонні пере­криття. Для перекриття сцени і зали використано металеві ферми. Парадні сходи – з білого мармуру, решта – гранітні. Архітектурні й скульптурні елементи фасадів виконано з штуч­ного каменю. Гіпсові ліпні оздоби в інтер'єрах пофарбовано й позоло­чено. Покрівля з листової міді. Об'ємно-планувальна структура теат­ру побудована за класичною осьовою схемою, з послідовним розміщенням входу, фойє з гардеробами, які своє­рідною підковою охоплюють залу для глядачів з прилеглою до неї сценою і групою приміщень, що обслуговують сцену. Зала для глядачів була роз­рахована на 1667 місць, сцена (44 м завширшки і 17 м завглибшки) вважа­лася однією з найбільших у теат­ральних спорудах Російської імперії. Первісне планування вестибуля і фойє досить чітко відбивало особливості соціального складу публіки. Ізольо­ваний вхід і гардероб мали партер і бельетаж, а також всі три яруси. Пружиниста, прорізана арковими отво­рами крива головного фасаду з висту­пом центрального входу і бічними ризалітами відбила й абриси у плані зали для глядачів, і форму фойє. Це основна риса в композиції фасаду. У красивій, чітко окресленій лоджії другого ярусу розміщено оригінальні світильники-торшери. В центрі, у ве­ликій арці, планувалося помістити скульптурне зображення М. Глінки (після реконструкції 1980-х рр. вста­новлено бюст Т. Шевченка; ск. О. Ко­вальов). Мотив арки використано та­кож у вирішенні інших фасадів. Пло­щинний геометричний і рослинний декор фасадів поєднується із скульп­турними зображеннями муз і крила­тих грифонів, встановлених над голов­ним входом.

На зовнішніх балконах другого по­верху обабіч центральної арки 1905 було встановлено скульптурні по­груддя композиторів М. Глінки (ліво­руч) та О. Сєрова (праворуч) – да­рунок Дирекції імператорських теат­рів у Петербурзі (зняті 1934). Ренесансні деталі доповнюють мета­леві козирки над входами, куди май­стерно вплетено динамічні рослинні мотиви. Це данина модерну, який став популярним у Києві, однак модер­ністські форми подано ще в ренесанс­ній трактовці, не порушуючи загаль­ного ладу фасадів. Ці мотиви пере­важають і в інтер'єрах, особливо в оздобленні зали для глядачів, але саме тут вони поєднуються з декоратив­ними елементами бароко – маскаронами, орнаментальними позолоченими вставками рослинного характеру, чу­дово прорисованими трирожковими бра. Ажурний за малюнком підвісний плафон, скомпонований з криволі­нійних відрізків, є окрасою інтер'єра зали для глядачів (заввишки 19,2 м, завдовжки 25 м, завширшки 21,3 м). Зала вміщує 1312 місць, розташованих на п'яти ярусах.

Київський оперний театр є однією з кращих театральних споруд на межі 19–20 ст., збудованих в Україні.

22 березня 1988, після завершення ре­конструкції, в театрі відбулася прем'є­ра опери М. Лисенка «Тарас Бульба».

До 1918 в приміщенні театру працю­вала російська оперна трупа на заса­дах приватної антрепризи. Антрепре­нери на конкурсній основі укладали договір з Міською думою про оренду театральної будівлі. Антрепризу Ро­сійської опери утримували: у 1901–07 – М. Бородай (разом із С. Брикіним), 1907–12 – С. Брикін, з 1912 – М. Топор-Багров. До складу трупи входили відомі оперні актори. З 1901 солістами Російської опери у Києві в різний час були: співачки Л. Андрєєва- Дельмас, Е. Боброва-Пфейфер, Є. Бронська, К. Брун, К. Воронець- Монтвід, М. Донець-Тессейр, С. Дру- зякіна, М. Коваленко, К. Ковелькова, О. Монська, О. Петляш-Барілотті, 3. Рибчинська, М. Скибицька, Р. Файн- берг-Горська; співаки С. Белина-Скупевський, А. Боначич, О. Борисенко, Г. Боссе, М. Бочаров, О. Брагін, А Брайнін, М. Донець, О. Каміон- ський, М. Каржевін, О. Каченовський, А. Лосський, М. Микиша, Ф. Орешкевич, П. Цесевич та ін. Виконувалися кращі твори російського та зарубіжного оперного репертуару, як кла­сичні, так і сучасні. Постановки здій­снював, зокрема, видатний оперний режисер М. Боголюбов. Серед дири­гентів театру були А. Пазовський, . Палицин, Л. Штейнберг. Діяла балетна трупа, яку деякий час очо­лював хореограф С. Ленчевський; у 1910-х рр. прима-балериною трупи була Б. Ніжинська. Регулярно на сцені театру виступали кращі солісти росій­ської та світової опери, серед яких: Д. Ансельмі, М. Баттістіні, М. Гай, Е. Джіральдоні, І. Єршов, Л. Ка­вальєрі, Д. де Лука, Ф. Литвин,

А. Нежданова, Т. Руффо, Л. Собінов, Ф. Шаляпін. У балетних гастролях брали участь К. Гельцер, М. Кшесинська, М. Мордкін. 14 березня 1919 театр було націона­лізовано, і він дістав назву Опери Української Радянської Республіки ім. К. Лібкнехта, 1926 перейменований на Київську державну академічну оперу, у 1934 – на Київський держав­ний академічний театр опери та балету. 1939 йому присвоєно ім'я Т. Шев­ченка, з 1994 – сучасна назва.

На сцені театру ставилися українські класичні опери: «Запорожець за Ду­наєм» С. Гулака-Артемовського, «Різд­вяна ніч», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба» М. Лисенка, було вперше поставлено українською мовою кла­сичні російські та зарубіжні опери: «Садко», «Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова, «Пікова да­ма» П. Чайковського, «Князь Ігор» О. Бородіна, «Борис Годунов» М. Мусоргського, «Турандот» Дж. Пуччіні, «Лоенгрін» Р. Вагнера, «Гугеноти» Дж. Мейєрбера та ін. 1927 Л. Собінов виконав українською мовою партії Ленського («Євгеній Онєгін» П. Чай­ковського) і Лоенгріна (однойменна опера Р. Вагнера). В репертуарі театру були твори сучасних українських і російських композиторів: балети «Чер­воний мак» Р. Глієра, «Блазень» С. Прокоф'єва, «Пан Каньовський» М. Вериківського, опери «Золотий обруч» Б. Лятошинського, «Білий рейд» С. Потоцького, «Дума чорноморська» Б. Яновського та ін.. У передвоєнний період і після повернення 1944 з евакуації, а також у 60–70-і рр. театр поста­

вив опери українських композиторів: М. Лисенка («Різдвяна ніч», «Енеїда», «Пан Коцький», «Зима і Весна») та М. Аркаса («Катерина»). У цей час в репертуарі була також широко пред­ставлена російська і зарубіжна оперна й балетна класика, а також твори ра­дянських композиторів: «Снігуронь­ка», «Царева наречена» М. Римського- Корсакова, «Продана наречена» Б. Сме­тани, «Отелло», Дж. Верді, «Тихий Дон», «Піднята цілина» І. Дзержинського, «В бурю» Т. Хрєнникова, «Даїсі» 3. Паліашвілі, «Бахчисарайський фонтан» Б. Асаф'єва, «Серце гір» А. Баланчивадзе, «Лауренсія» О. Крейна, «Легенда про любов» А. Мелікова, «Спартак» А. Хачатуряна.

Солістами трупи виступали у різний час видатні українські співаки, артисти М. Ворвулєв, 3. Гайдай, Б. Гмиря, М. Гришко, Ю. Гуляєв, М. Донець, А. Іванов, Ю. Кипоренко-Доманський, С. Козак, К. Лаптєв, М, Литвиненко- Вольгемут, К. Минаєв, І. Патор жинський, О. Петрусенко, М. Роменський, О. Ропська, Л. Руденко, Є. Чавдар; актори балету М. Апухтін, Л. Герасимчук та ін.. У театрі працювали визначні диригенти – А. Дранишников, В. Йориш, А. Мар гулян, А. Пазовський, В. Пірадов, В. Тольба, С. Турчак, Б. Чистяков; режисери – В. Манзій, М. Смолич; художники – Ф. Нірод, А, Петрицький, О. Хвостенко-Хвостов; балетмей­стери – В. Верховинець, П. Вірський, В.Вронський, Л. Жуков, І. Мойсеєв; хормейстер М. Тараканов; солісти оркестру – Г. Мізік, О. Пікайзен, А.Проценко.

У приміщенні театру відбувалися різні історичні події. 1 вересня 1911 в антрак­ті вистави «Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова у присутності імператора Миколи II і вищих санов­ників був смертельно поранений дер­жавний діяч, голова Ради міністрів Росії П. Столипін.

10 червня 1917 в театрі на Другому Всеукраїнському військовому з'їзді було проголошено І Універсал Укра­їнської Центральної Ради. Цей доку­мент, що мав назву «До українського народу на Україні й поза Україною сущого», проголосив автономію Ук­раїни.

У цьому будинку в залі для гляда­чів 3 листопада 1917 відбулося спіль­не засідання Рад робітничих і солдат­ських депутатів за участю представ­ників військових частин, фабрично- заводських комітетів та профспілок. На ньому була прийнята більшовиць­ка резолюція про передачу влади Радам.

1963 на Театральній пл. встановлено пам'ятник основоположнику україн­ської класичної музики, композитору, піаністу й диригенту М. Лисенку (ск. О. Ковальов, арх. В. Гнєздилов).