Чотириповерховий, цегляний, тинько­ваний. У кін. 19 ст. тут містився готель «Мебльовані кімнати Ф. Чарнець­кого».

У січні – червні 1888 тут проживав Врубель Михайло Олександрович (1856–1910) – художник, акад. Петер­бурзької АМ (з 1905). Уперше по­селився у Києві 1884 для участі в реставрації давніх фресок Кирилівської церкви, потім неодноразово приїздив і тривалий час жив у місті за різними адресами, зокрема 1888 на квартирі у мецената М. Тарновського на розі вулиць Володимирської та Прорізної (будинок не зберігся), після чого пере­селився до готелю Чарнецького. У цей період Врубель працював над карти­ною «Христос в пустелі», варіантом композиції «Гамлет і Офелія» (нині в Третьяковській галереї у Москві), скульптурним втіленням образу Де­мона, розробляв ескізи до розписів у Володимирському соборі. Пізніше про живав у готелі «Кане» на розі Фундуклеївської вул. (нині Б. Хмельницького) та Хрещатика.

У березні 1890 у готелі жив Нестеров Михайло Васильович (1862–1942) – художник, заслужений діяч мистецтв РРФСР (з 1942). Це був перший при­їзд художника до Києва, який прибув на запрошення проф. А. Прахова, щоб узяти участь у написанні картин для іконостаса Володимирського собору. Пензлеві М. Нестерова належать ікони в іконостасах бічних нав першого по­верху – зображення слов'янських про­світителів Кирила і Мефодія, св. Вар­вари та ін., а також композиції «Різдво Христове» і «Воскресіння» на стінах хорів, «Богоявлення» – у хрещальні. За ескізами Васнецова Нестеров на­писав на стовпах головної нави зобра­ження святих Бориса й Гліба. Пізніше митець провів у Києві значну частину свого життя, створив тут ряд творів, чимало з яких експонується у зі­бранні Київського музею російського мистецтва. Проживав також на вул. Банковій, 8 (будинок не зберігся).

На поч. 20 ст. у будинку мешкав Петр В'ячеслав Іванович – директор київської гімназії «Групи батьків», викладач 2-ї гімназії, колегії П. Гала­гана, приват-доцент кафедри класичної філології Київського університету.

У 1908–11 у будинку містилася приват­на чоловіча гімназія В. Петра, яку наприкінці 1909 перетворено на гім­назію «Групи батьків». Серед виклада­чів навчального закладу були зоолог В. Артоболевський, історик, бого­слов, протоієрей Ф. Титов. 1911 гім­назія переїхала на Миколаївську пл., 4 (тепер – пл. І. Франка, 5). Будинок зайняла жіноча гімназія та дитячий садок В. Жеребцової.

1 січня 1920 тут було відкрито Укра­їнський кооперативний інститут ім. М. Туган-Барановського, першим директором якого був Птуха Михайло Васильович (1884–1961) – економіст, статистик, демограф, акад. УАН (з 1920), директор Демографічного інсти­туту УАН (з 1919), голова секції ста­тистики соціально-економічного від­ділу та його секретар (1919–23), го­лова президії Товариства економістів, завідувач кафедр кількох київських вузів.

16 грудня 1920 навчальний заклад при­єднано до Київського інституту народ­ного господарства на правах продо­вольчо-кооперативного факультету.

14 липня 1922 на його базі створено Київський кооперативний вищий тех­нікум, який у травні 1923 було пере­ведено на вул. Воровського, 23. У тех­нікумі працювали відомі вчені – А. Василенко, К. Воблий, П. Кованько, М. Птуха, П. Сльозкін та ін. Навчалося понад 400 студентів. Тут містилася середня школа № 13 ім. К. Ушинського, яку 1955 закінчила Шепітько Лариса Юхимівна (1938– 79) – кінорежисер, заслужений діяч мистецтв РРФСР (з 1974), лауреат Дер­жавної премії СРС:Р (1979, посмертно). Пізніше будинок займало Міністер­ство промисловості будівельних мате­ріалів. З грудня 1966 до січня 1972 у Міністерстві промисловості будівельних матеріалів на посаді старшого інже­нера відділу технічної інформації пра­цював Стус Василь Семенович (1938– 85) – поет, перекладач і громадський діяч. Приміщення відділу містилося у підвальному поверсі будинку. Тут Стус читав свої твори в колі друзів і спів­робітників, працював над рукописами. 1972 заарештований за правозахисну діяльність. Помер на засланні. 19 листо­пада 1989 прах В. Стуса було пере­везено до Києва й перепоховано на Байковому цвинтарі.

Тепер у будинку посольство Респуб­ліки Узбекистан.