У 2-й пол. 19 ст. розпо-чалася забудова цієї території згідно генерального плану Києва з певними вимогами до житлових споруд та садиб. Будинок споруджено за «зразковим» проектом. Сьогодні це єдина пам’ятка, що відтворює образ типового житла київської околиці 19 ст. — одноповерхової дерев’яної (дубової), тинькованої хати з віконницями, що трьома вікнами виходить на вулицю, рештою одинадцятьма — в сад. Внутрішнє планування — на дві половини.
З 31 липня до 14 серпня 1859 у будинку наймав помешкання Шевченко Тарас Григорович (1814—61) — поет і прозаїк, художник, мислитель, вихованець Імператорської АМ (1835—45). Брав участь у діяльності Кирило-Мефодіїв- ського братства у Києві (1846—47), за що був заарештований і засуджений на десять років заслання солдатом в Окремий Оренбурзький корпус із забороною писати й малювати. Після звільнення 1857 проживав у Санкт-Петербурзі під суворим наглядом поліції. 1859 востаннє приїздив в Україну. З Черкаського повіту його доправили до Києва під поліцейським наглядом. Коли поет прийшов на Пріорку, щоб підшукати собі помешкання, то на розі вулиць Білицької та Вишгородської його привабила ця «біла, наче сметана» хата, на подвір’ї якої сушилися «дитячі сороченята» й махали йому своїми«рукавчатами». Він попросився на квартиру, а тодішня господиня будинку
В. Пашковська згодилася ще й «погодувати його в борг». Т. Шевченко чекав на грошовий переказ, а коли він надійшов, то гроші йому принесли саме на цю адресу. Це може свідчити про те, що вона була зафіксована в канцелярії генерал-губернатора, а також була відома друзям поета. Спогади про останні дні, проведені Т. Шевченком у Києві на Пріорці, були надруковані 1875 рідною сестрою В. Пашковської, дитячою письменницею С. Крапівіною (за чоловіком — Лобода) в петербурзькій газеті «Пчела» (№ 42) вже по смерті поета. Про цей самий період розповів у своїй книжці, присвяченій життю й творчості Т. Шевченка (1882), і перший біограф поета, інспектор Другої Київської гімназії М. Чалий, який тоді спілкувався з ним і був присутній перед його виїздом до Санкт-Петербурга разом із художником І. Сошенком на прощальному вечорі на квартирі педагога І. Юскевича-Красковського на вул. Ірининській (будинок знесено в радянський час). М. Чалий використав і спогади господині хати В. Пашковської, яка була освіченою жінкою, знала твори Т. Шевченка, читала напам'ять «Наймичку». Вона згадувала, що поет любив вставати вдосвіта, а пізно ввечері гуляти садом. Після прогулянки просив господиню "заспівати хорошу пісню про Сагайдачного та «Чайку»". Діти Пріорки назавжди зберегли пам'ять про «дядька Тараса», котрий гарно оповідав казки і любив пригощати їх солодощами, навіть влаштував їм справжній бенкет.
Питання про позначення будинку, в якому жив Т. Шевченко, ще на поч. 20 ст. порішили парафіяни церкви Покрова Божої Матері на Пріорці, які мали свідчення старожилів.
У кін. 1970-х р. будинки на вул. Вишгородській та приватний сектор по вул. Мостицькій було вирішено знести з метою забудови масиву багатоповерхівками. Одним з перших долею «шевченкової хати» зацікавився письменник К. Гриб, який у 1980-х рр. відвідав сотні садиб, шукаючи старих людей, які могли чути від своїх батьків про перебування Т. Шевченка. Він натрапив поблизу церкви на стареньку хатину, де жила жінка, матір якої маленькою дівчинкою бачила і говорила з Т. Шевченком, а той пригощав її цукерками. Ця стара мешканка Пріорки показала на будиночок на Вишгород- ській, 5, який описала її матір у своїх споминах, згадуючи, що, коли поет лежав, то дивився на дилі, які тримали стелю і збереглися в хаті доти. Спираючись на ці свідчення, К. Гриб у січні 1988 опублікував нарис про те, як відшукали цей будинок, і порушив питання про створення в ньому меморіального музею. 1989 Київська міськрада ухвалила передати будинок на вул. Вишгородській, 5 на баланс Державного музею Т. Шевченка (тепер має статус національного) й створити тут відділ музею «Хата на Пріорці». Будинок у той час використовували комунальні служби міста, орендували приватні особи. Приміщення було в аварійному стані. Реставрацію за планом 1857 затверджено 1989 спеціалістами інституту «Укрпроектреставрація» (автор проекту— головний інж. В. Бєляков, арх. Л. Габдрахимов), проведено на поч. 1990-х рр. За час існування музею автентичності хати не порушено. Вона побілена вапном ззовні та зсередини, покрита гонтом, до будинку не підведено ніяких комунікацій (каналізація, вода, тепло, газ). Стелю перехрещують первісні дилі — могутні балки, за якими було атрибутовано будинок. Музейна експозиція відтворює побут мешканців передмістя, висвітлює біографію та обставини останньої подорожі Т. Шевченка в Україну, його київське оточення тощо.
На подвір'ї садиби біля бузку встановлено меморіальну дошку з червоного граніту на постаменті (1964—89 висіла на фасаді будинку) з барельєфним профілем Т. Шевченка (ск. М. Вронський, арх. О. Годованок). Трохи вище від будинку, на Білицькій горі росте 400-літній дуб, під яким, за свідченням пріорчан, любив посидіти поет [1832].