Займає всю ширину садиби на червоній лінії забудови вулиці. Садиба виділилася у серед. 19 ст. з великого землеволодіння поміщика Ф. Березовського (ділянки № 4, 6-а, 6/11). За пізнішого власника А. Марцинковського (з 1866) у садибі були двоповерховий цегляний житловий будинок і одноповерховий магазин, розміщені на одній лінії. Наприкінці 19 ст. будинок реконструйовано, на торцях зроблено прибудови, надбудовано третій поверх, повністю перекомпоновано фасад з використанням архітектурних елементів у стилі ренесанс (ймовірно 1895 за проектом арх. І. Ніколаєва, який того ж року зводив у глибині садиби триповерховий цегляний флігель). Власницею садиби у кін. 19 – на поч. 20 ст. була М. Комарницька.

Триповерховий, цегляний, тинькований. Перекриття плоскі. Планування секційне. Одні сходи з верхнім освітленням. Композиція фасаду на 14 віконних осей асиметрична, ґрунтується на принципі ярусності. Перший поверх із бічним проїздом на подвір'я трактований як подіум. Рівномірний ритм прямокутних вікон верхніх поверхів переривається тривіконними розкріповками, виділеними канелюрованими пілястрами корінфського ордера і балконами. Становлять інтерес архітектурні деталі – вкомпоновані у віконні лиштви рельєфні ліпні гірлянди. Під час капітального ремонту 1960–67 втрачено первісне планування і внутрішнє оздоблення інтер'єрів, задній двір втратив господарські будівлі й злився з внутрішньо-квартальним простором.

Пам'ятка має цінність як зразок міського садибного комплексу.

На поч. 20 ст. у будинку проживав Голубєв Степан Тимофійович (1849 - 1920) - історик, професор Київської духовної академії й університету. Автор монографій «Київський митрополит Петро Могила і його сподвижники» (тт. 1-2; 1883–98), «Історія Київської духовної академії» (1886), численних статей з історії церковного і культурного життя України, опублікованих у часописах «Киевская старина», «Труды КДА» та ін.

Деякий час на поч. 20 ст. у будинку мешкав Марголін Арнольд Давидович (1877– 1956) – адвокат, політичний і громадський діяч. Лідер єврейського руху територіалістів. 1911-12 брав участь як адвокат у «справі Бейліса». З 1918 – член УПСФ, Генерального суду УНР (1918), товариш міністра іноземних справ в уряді Директорії (листопад 1918 – березень 1919), з 1919 - посол УНР у Лондоні. На еміграції працював в українських наукових закладах, періодичних виданнях. Автор численних правничих і публіцистичних праць, у т. ч. книжки «Україна і політика Антанти (Записки єврея і громадянина)» (Берлін, 1922).

У 1900-х рр. тут перебував Панас Мирний (справж. Рудченко Панас Якович; 1849 –1920) – письменник, громадський і культурний діяч. Постійно проживав у Полтаві, неодноразово приїжджав до Києва, зупинявся у свого брата – Рудченка Луки Яковича, начальника відділення Київської губернської казенної палати, який мешкав у цьому будинку. Друкувався у київських часописах.

У цьому будинку народився Грабар Андрій Миколайович (1896 – 1990) – учений-візантиніст, професор історії мистецтва у Страсбурзі й Парижі.

На початку 20 ст. у будинку також проживали: Михайлов Микола Васильович – лікар-терапевт і педіатр, батько відомого піаніста, ректора Київської консерваторії К. Михайлова; у 1901–09 – Хойпацький Олександр Іванович – голова з'їзду мирових суддів Київського судового мирового округу [274].