Шестиповерховий, цегляний, у плані Г-подібний, односекційний. У центрі були згруповані чорні й головні сходи з верхнім світлом. Перший поверх призначений для торговельних приміщень. В обробці головного фасаду використано поєднання лицьової цегли пісочного кольору і темно-сірих цементних площин і деталей. Симетричність композиції фасаду підкреслюється двома прямокутними в плані еркерами, об'єднаними балконом на рівні третього поверху. Вісь симетрії виділено трикутним щипцем, що вдало імітує готичний вімперг з круглою розеткою-вікном у центрі. Декор фасаду вирішено з використанням стилістичних елементів романської та готичної архітектури. Особливої виразності надає фасаду вінцева частина, оформлена аркатурним поясом на тонких тридільних колоннах з капітелями романського стилю. На лівому розі фасаду виділяється чудова скульптура химери, образ якої навіяний творами Віолле-де-Дюка на соборі Богоматері в Парижі. В обробці фасаду використано витончені рельєфні рослинні орнаменти й маски. Привертає увагу красивий перспективний портал головного входу Внаслідок реконструкції 1990 втрачено архітектурні деталі фасаду, змінено первісне планування. За пластичним проробленням фасаду і його декору, оригінальною й чіткою композицією споруда є прекрасним зразком модерністського трактування форм середньовічного зодчества в архітектурі Києва.

У цьому будинку в квартирі № 11 у 1944–56 мешкав Душечкін Олександр Іванович (1974–1956) – агрохімік і фізіолог рослин, акад. АН УРСР (з 1945), заслужений діяч науки УРСР (з 1949). У Києві – з 1903, працював у агрохімічній лабораторії мережі дослідних полів Всеросійського товариства цукрозаводчиків (до 1912). У 1915–30 керував відділом Київської обласної дослідної станції, 1923–56 – завідувач кафедри агрохімії Київського сільськогосподарського інституту. 1946–53 – директор Інституту фізіології рослин і агрохімії АН УРСР (тепер Інститут фізіології рослин і генетики НАН України).

1944–57 у квартирі № 12 проживав Протопонов Віктор Павлович (1880–1957) – психіатр, акад. АН УРСР (з 1945), заслужений діяч науки УСРР (з 1934), головний психіатр та голова вченої ради МОЗ УРСР. 1940–52 працював в інституті клінічної фізіології АН УРСР, 1953–57 – в Інституті фізіології АН УРСР, з 1944 – завідувач відділу психіатрії і патологи вищої нервової діяльності, що містився на території Психіатричної лікарні ім. І.Павлова). Одночасно працював у Київському інституті вдосконалення лікарів (з 1944). Досліджував проблеми фізіології і патології вищої нервової діяльності та психіатрії.

Багато років (з перервами) у будинку проживав Любомирський Григорій Львович (1865–1937) - музикознавець композитор, педагог. З 1904 викладав у Музично-драматичній школі М. Лисенка, з 1918 – професор Київського музично-драматичного інституту їм М. Лисенка, з 1934 – консерваторії. Автор підручників з гармонії і теорії музики, симфоній, фортепіанних п’єс. Його учнями були В. Верховинець, О. Кошиць, К. Стеценко.

У 1950–60-х рр. у цьому будинку мешкав воротар київського «Динамо» Ідзковський Антон Леонардович (1907–95) – заслужений майстер спорту, тренер [275].