Фасадний будинок домінує в ряді забудови кварталу. На подвір'ї паралельно до будинку розміщено флігель. У серед. 19 ст. садиба була частиною великого домоволодіння (№ 4, 6-а, 6/11) Ф. Березовського, в кін. 19 – на поч. 20 ст. – його дочки А. Лаппо та її нащадків, 1911 виділилась у самостійну – перейшла до Київського 7-го товариства квартировласників, яке звело тут будинок і флігель.

Шестиповерхові, цегляні, з підвалами. Перекриття плоскі. Планування секційне. Фасадний будинок у плані прямокутний, з невеликим ризалітом у бік подвір'я об'єму кухонь і чорних сходів. На поверсі було по дві п'ятикімнатні квартири. Флігель у плані Т-подібний, має по дві однакові чотирикімнатні квартири на поверсі. Обидва будинки вирішено у стилі модерн із застосуванням ідентичних елементів декоративної пластики, завершень, оздоблення. Композиція фасаду чолового будинку симетрично-осьова, підкреслена центральним положенням входів, балконами й еркерами, які відповідають розташуванню парадних кімнат. Вхід до будинку з боку вулиці виділено балконом на стовпах.

У правому крилі фасадного будинку, у чотирикімнатній квартирі (тепер № 7, меморіальна частина не збереглася) на третьому поверсі 1919–20 жив Стеценко Кирило Григорович (1882–1922) – композитор, хоровий диригент і музично-громадський діяч, священик. Працюючи у цей час у Всеукраїнському музичному комітеті відділу мистецтв при Наркомосвіті УСРР, розробив проекти створення державних музичних навчальних закладів, заснування «Українського музичного товариства», брав участь у розробці статутів українських національних музичних колективів, зразкової хорової бібліотеки (створена з його ініціативи у 1919). Одночасно композитор вів велику педагогічну діяльність, працюючи у Вищому музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка (1919–20), професором у Київській консерваторії (кін. 1920). З 1919 керував музично-хоровою секцією «Дніпро- союзу», при якому з його ініціативи були створені Перша і Друга пересувні капели. З Другою капелою (пізніше «Думка») організував концертну подорож по містах України. Стеценко організатор і учасник багатьох концертів, присвячених пам'яті Т. Шевченка, І. Франка, М. Лисенка. Організував друкування нот, шкільного пісенника, творів М. Вериківського, Р. Глієра, П. Козицького, М. Леонтовича, М. Лисенка, Я. Степового та ін. Останній етап композиторської діяльності К. Стеценка невеликий за часом, але дуже плідний та вагомий. Він працював над музично-драматичною композицією до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» (1919–21), одноактною оперою «Іфігенія у Тавриді» за текстом однойменної поеми Лесі Українки (1920–22). Серед його найкращих робіт – романси на слова Лесі Українки «Стояла я і слухала весну», «Хотіла б я піснею стати», «Дивлюсь я на яснії зорі» (всі – 1920), «Порвалися струни на арфі» (1920, сл. О. Олеся); хори – «Свобода, рівність і любов» (1920, сл. П. Тичини), «Сонце на обрії» (1919, сл. О. Олеся); обробки українських народних пісень «Геп, видно село» (1920), «Ой у полі дві тополі» (1918–20), «Чуєш, брате мій» (1920), «Ой болить моя та голівонька» (1920) та ін.

У 1910-х рр. у флігелі на шостому поверсі у квартирі № 23 проживала Тулуб Зінаїда Павлівна (1890–1964) – письменниця, кіносценарист, перекладач. 1913 закінчила Вищі жіночі курси у Києві. Автор романів «Людолови» (1934–37), «В степу безкраїм за Уралом» (1964). Була репресована.

1965 на фасаді будинку встановлено меморіальну дошку з чорного граніту на пошанування К. Стеценка (арх. В. Шевченко) [281].