Головний фасад виходить на Михайлівську пл. Споруджено за проектом арх. О. Беретті для київського аптекаря І. Ейсмана. Після його смерті будинок успадкував його син Г. Ейсман, ад'юнкт Київського університету, який здав його в оренду управлінню Київського військового округу. 1873 придбаний для реального училища коштом, який пожертвував міський голова П. Демидов-Сан-Донато. Внутрішня перебудова проводилась під керівництвом арх. В. Ніколаєва.

Триповерховий, з підвалами, цегляний, на високому цоколі, у плані прямокутний, з трьома ризалітами на головному фасаді, прикрашеними аттиками. Домінує центральний ризаліт з головним входом. Первісна композиція будинку цілком симетрична. Головний фасад вирішено лаконічно. Архітектурний декор виконано у цеглі: вінцеві карнизи, міжповерхові тяги, сандрики над вікнами другого поверху. Фундаменти цегляні. Під будинком два підвали. Перекриття плоскі, дерев'яні; горищні – залізобетонні балки. Дах чотирисхилий. Характерною є покрівля з чавунних плиток. Планування приміщень коридорне. У вестибюлі – парадні двомаршові сходи. 1893–95 з боку нинішньої Десятинної вул. зроблено двоповерхову прибудову з приміщеннями для класів, актової та рекреаційної зали (арх. Я. Кривцов), яка порушила його симетричність. 1900–01 за проектом військового інж. М. Ракінта з боку подвір'я зведено ще одну двоповерхову цегляну прибудову, в якій були церква училища, освячена в ім'я св. Олександра Невського, та гімнастична зала. Ззовні прибудова оформлена у неоросійському стилі й з'єднана з основним об'ємом спеціальним переходом (церкву закрито 1919).

До комплексу училища входили також двоповерховий житловий будинок для персоналу (не зберігся) та цегляні службові споруди, збудовані разом із корпусом училища.

Реальне училище було відкрито 1873. Спочатку розміщувалося у садибі купчихи А. Миславської на Михайлівській вул. З 1877 перейшло у цей будинок. Училище – один із перших середніх навчальних закладів в Україні, де вивчалися природничі дисципліни, фізика, математика, а також нові іноземні мови. Крім загальноосвітніх класів, були механіко-технічне й комерційне відділення. Училище мало хімічну лабораторію, фізичний, природничо-історичний, механічний, математичний, креслярський, малювальний кабінети й кабінет моделювання, бібліотеку. Устаткування доставлялося з Санкт-Петербурга, Берліна, Франкфурта-на-Майні. Навчальний курс був розрахований на 6 років.

Перший директор – І. Палієнко. В училищі викладали випускники Санкт-Петербурзького технологічного інституту, Київського університету. Серед них – історик Добровольський Леонід Павлович (1867–1929); учитель малювання і каліграфії Мурашко Микола Іванович (1844–1909) – живописець і педагог, засновник Київської рисувальної школи; учитель російської мови Степович Андроник Оникійович (1857–1935) – літературознавець, славіст, відомий дослідник чеської, словенської, болгарської, сербської, хорватської літератур та ін. В училищі навчалися живописець К. Крижицький, відомі київські архітектори П. Альошин, Є. Єрмаков, К. Іваницький, О. Кривошеєв, В. Листовничий, І. Ніколаєв, Ф. Олтаржевський, М. Яскевич, гірничий інженер, винахідник буронабивних паль А. Страус. Почесним попечителем училища був цукрозаводчик і меценат І.Терещенко, коштом якого збудовано церкву училища.

1886–91 тут навчався Запорожець Петро Кузьмич (1873–1905) – член петербурзького «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», один із організаторів перших марксистських гуртків серед київської шкільної молоді.

Училище припинило свою діяльність 1920. Довгий час будинок використовувався як середня школа, Будинок школярів.

1974 на фасаді встановлено меморіальну дошку П. Запорожцю (ск. О. Скобликов, арх. А. Ігнащенко).

У 1980–90-х рр. тут містився Дитячий музичний театр [279].