Особняк спочатку належав М. Мерінгу, пізніше – графу М. Собанському. Тут містилася на поч. 20 ст. його колекція меблів, бронзи, картин тощо. На ділянці були розташовані також службові будівлі та оранжерея (не збереглися).

Двоповерховий, цегляний, у плані прямокутний, із симетричною композицією головного фасаду. Центральна вісь акцентована масивним еркером другого поверху, увінчаним фронтоном та пірамідальним дахом. Наріжні частини фасаду одноповерхові, їхні перекриття слугують терасами. Архітектурний декор фасаду цегляний, побудований на використанні деталей російської архітектури 17–18 ст. Внутрішнє планування пов’язане з асиметрично розташованими парадними тримаршовими сходами, навколо яких згруповані всі основні приміщення. Первісне декоративно-художнє оздоблення та планування збереглися без змін. Особливо ошатно та ефектно оформлено інтер'єри парадного першого поверху: ліпні карнизи та стелі з поліхромним пофарбуванням і живописом у медальйонах, паркетна підлога, груба-камін з фігурними кахлями, віконні та дверні заповнення.

За якістю та збереженням інтер'єрів, багатством їхнього оздоблення особняк є визначною спорудою межі століть.

У 1928 будинок відремонтовано та передано утвореному у тому ж році Інституту мікробіології та епідеміології ВУАН (з 1936 – АН УРСР). З 1930 носить ім'я Д. Заболотного, з 1944 Інститут мікробіології ім. Д. Заболотного, з 1963 – Інститут мікробіології і вірусології ім. Д. Заболотного АН УРСР (нині НАН України). 1964 заклад переведено до нового будинку, спорудженого на вул. Академіка Заболотного, 26.

Першим директором інституту 1928–29 був Заболотний Данило Кирилович (1866 -1929) – мікробіолог і епідеміолог, акад. ВУАН (з 1922), акад. АН СРСР (з 1929), президент ВУАН (1928–29). Один із засновників вітчизняної епідеміології. Праці вченого присвячені вивченню чуми, холери, сифілісу, газової гангрени, дифтерії, черевного та висипного тифу тощо. Створив вчення про природні осередки чуми, виявив збудників і переносників цієї хвороби. Працював над виготовленням протичумних вакцин і сироваток. Створив наукову школу. 1968 Президією АН УРСР засновано премію ім. Д. Заболотного.

Квартира вченого розташовувалася на другому поверсі, робочий кабінет – на першому, у лівому крилі будинку.

У цьому будинку також працювали: 1931-64 Дроботько Віктор Григорович (1885 - 1966) – мікробіолог, акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки УРСР (з 1966). З 1931 – завідувач відділу, 1944–62 – Директор інституту. Основні наукові праці присвячено вивченню обміну речовин у мікроорганізмів, хіміотерапії, бактеріофагії, лікуванню туберкульозу, риносклероми, кишкових інфекцій. 1937–38 разом з іншими співробітниками інституту розкрив природу невідомого раніше грибкового захворювання – стахіботриотоксикозу і розробив засоби боротьби з ним, одержав кілька нових антибіотиків, зокрема іманін та новоіманін. Розробив методи диференційного забарвлювання мікроорганізмів, синтетичні поживні середовища тощо. Був відповідальним редактором «Мікробіологічного журналу». З 1964 працював у новому корпусі інституту на вул. Академіка Заболотного, 154, на фасаді якого 1978 встановлено меморіальну дошку вченому.

1944–48 – Ісаченко Борис Лаврентійович (1871 –1948) – мікробіолог, акад. АН УРСР (з 1945), акад. АН СРСР (з 1946), заслужений діяч науки РРФСР (з 1936). Наукові дослідження стосуються загальної, сільськогосподарської, технічної, геологічної та морської мікробіології. Розробив метод швидкого визначення схожості насіння. Довів, що діяльність мікроорганізмів впливає на природу водоймищ.

1931–64 – Підоплічко Микола Макарович (1904–75) – ботанік-міколог, чл.-кор. АН УРСР (з 1957). З 1931 – співробітник інституту, 1933–75 – керівник створеного ним відділу мікології. У цей період відзначений Державною премією СРСР (1952), голова Українського мікробіологічного товариства (з 1960). Наукові праці присвячено вивченню мікрофлори зерна хлібних злаків, грубих кормів та ґрунтів України. Займався питанням систематики та флори грибів, їхньої екології та фізіологічної активності. Вивчав мікотоксикози, антибіотики. Співавтор антибіотичного препарату мікроциду.

Кабінет ученого розташовувався на першому поверсі будівлі, у правому крилі.

1944–64 – Рубенчик Лев Йосипович (1896–1988) – мікробіолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), У ці роки – завідувач відділу інституту (до 1972). Одночасно у 1946–56 – професор Київського університету. Наукові праці – в галузі загальної, водної, ґрунтової і технічної мікробіології. З'ясував роль мікроорганізмів у геохімічних процесах, що протікають у солоних озерах і лиманах, довів участь мікроорганізмів у корозії металів і бетонів.

1933–37 – Ручко Гнат Омелянович (1883 -1938) – мікробіолог, чл.-кор. ВУАН (з 1934). У ці роки – директор інституту, одночасно завідувач відділу експериментальної епідеміології. Основні наукові праці присвячено дослідженню мінливості та бактеріофагії мікроорганізмів. Вивчав лікувальні властивості бактеріофага дизентерії.

Установив роль бактеріофага в імунітеті та інфекції. Ініціатор скликання першої в СРСР конференції з бактеріофагії та мінливості мікробів (1936). Один із засновників «Мікробіологічного журналу» (1934). Заарештований 12 липня 1937, помер у місцях ув'язнення. 1957 посмертно реабілітований. У цьому будинку працювали також члени-кореспонденти АН УРСР: Білай Віра Йосипівна (1908–94) –- у 1935–64; Квасников Євген Іванович (1906–95) – у 1960–64; Московець Семен Микитович (1900–71) – у 1960–64, директор інституту з 1962 (з 1964 ці вчені працювали в новому корпусі інституту на вул. Академіка Заболотного, 154). У 1944–48 в цьому будинку працював також чл.-кор. АН УРСР, акад. АМН СРСР Сиротинін Микола Миколайович (1896–1977) – з 1956 в Інституті фізіології АН УРСР (на вул. Академіка Богомольця, 4).

У 1955 на фасаді будинку встановлено меморіальну дошку Д. Заболотному, 1973 її замінено новою – з білого мармуру з накладним бронзовим барельєфним портретом ученого (ск. К. Годулян, арх. А. Сницарев).

З 1964 тут розміщуються деякі наукові відділи та бібліотека Інституту ботаніки НАН України [278].