Чотириповерховий, цегляний, із секційним плануванням. Об'ємно-просторова композиція зумовлена змиканням вулиць під гострим кутом. Бічні крила будинку розташовано на червоних лініях, центральну частину, маскуючи невигідну містобудівну ситуацію, віднесено вглиб ділянки і виконано у вигляді увігнутої циркульної кривої. Прилягання бічних крил підкреслено напівкруглими ризалітами. Перед центральним входом розбито невеликий палісадник, Планувальну структуру підпорядковано вимогам комфортності проживання. Квартири дво- три-, чотири- і п'ятикімнатні. Більшість квартир має наскрізне провітрювання, зручні передпокої-холи. Складний план будинку використано для створення численних підсобних приміщень. У ряді квартир зроблено каміни, розсувні перегородки. Міжповерхові перекриття дерев'яні, над підвальною частиною — залізобетонні. Плоский дах з монолітного залізобетону. На ньому — солярій та прогулянковий майданчик (вперте у Києві).

Виразна композиція фасаду створюється внаслідок вдало знайдених пропорцій, контрастного поєднання горизонтальних поверхових тяг і суцільного засклення сходових кліток, різноманітного, але ретельно продуманого членування балконами, еркерами, лоджіями Колірне вирішення фасаду також побудовано на контрасті червоної і жовтої цегли.

Суто функціональне ставлення до планувальної структури будівлі органічно поєднано з високим естетичним рівнем вирішення її фасадів та використанням технічних новинок, що дає підставу віднести пам'ятку до найяскравіших зразків житлової архітектури свого часу.

1930-61 тут жив Альошин Павло Федотович (1881-1961) — архітектор, дійсний член Академії архітектури УРСР (з 1945), доктор архітектури (з 1946), почесний член Академії будівництва та архітектури УРСР (з 1958). У цей період за його проектами збудовано селище Харківського тракторного заводу (1931), будинки інститутів фізики та ботаніки АН УРСР у Києві (обидва - 1933), реконструйовано Педагогічний музей (1937), зведений за його проектом, тощо. У повоєнний період розробив проекти і керував відбудовою будинків університету, Марийського палацу (1944-51). Авторський колектив, який під його керівництвом брав участь у конкурсі на кращий проект забудови Хрещатика, одержав другу премію, 1945 розробляв теорію застосування художньої кераміки в архітектурі. Викладав у Київському художньому інституті (професор з 1921).

Проживав у п'ятикімнатній квартирі № 22 на другому поверсі у лівому крилі будинку, Похований на Лук'янівському цвинтарі.

1938-47 (з перервами) у будинку жила Гаккебуш Любов Михайлівна (1888-1947) — актриса, народна артистка УРСР (з 1943), педагог, перекладачка. З 1922 викладала у школах і студіях Києва, з 1944 — в Інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. За свою 30-річну сценічну діяльність створила понад 100 ролей. Автор перекладів українською мовою понад 40 п'єс Останні роки життя актриси пройшли у квартирі № 20 на першому поверсі. Похована на Лук'янівському цвинтарі.

З 1950-х рр. у квартирі № 6 будинку проживав Іванов Вадим Миколайович (1892-1902) — терапевт, акад. .АМН СРСР (з 1953), АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1946) У 1944-51 — завідувач кафедри терапії санітарно-гігієнічного факультету, керівник госпітальної (1951-58) і факультетської (1958-62) терапевтичних клінік Київського медичного інституту, одночасно з 1953 — завідувач відділу Інституту фізіології АН УРСР, голова Наукового товариства терапевтів УРСР. Відзначений Державною премією УРСР (1951). Автор численних наукових праць з проблем фізіології і патології органів травлення, онкології, захворювання легенів.

1979 на фасаді будинку встановлено меморіальну бронзову дошку з горельєфним портретом П. Альошина (ск. В. Клоков, арх. А. Ігнащенко); 1970 — гранітну дошку з барельєфним портретом Л. Гаккебуш (ск. І. Кавалерідзе, арх. Р. Бикова).