На червоній лінії забудови вулиці. Первісно триповерховий, споруджений за проектом київського єпархіального арх. Є. Єрмакова на місці дерев'яної Златоустівської церкви, перенесеної з Подолу 1768 і розібраної 1874. Підрядні роботи проводив Ф. Альошин. Будинок зведений у неоросійському стилі. З боку вул. Володимирської виступав п'ятигранний ризаліт, на третьому поверсі якого містилася домова церква Іоанна Златоуста під цибулястими баньками; освячена у жовтні 1903, згодом перетворена на парафіяльну (знесена у 1920-х рр.). Пізніше будинок надбудовано ще на один поверх. У 1970-х рр. на місці ризаліту зведено наріжний семиповерховий корпус.

Чотириповерховий, цегляний, у плані прямокутний. Композиція чолового фасаду ритмічна, вхід до будинку виділено декоративним порталом. Архітектурний декор фасаду модельований лицьовою та лекальною цеглою. Фасади пофарбовано по цеглі. Велика кількість і мальовничість орнаментики надають фасадам декоративності. На першому поверсі містилися квартири та крамниці, в інших — робочі приміщення товариства, церква, парафіяльна школа. Об'ємно-планувальна структура зміненена внаслідок пізніших перебудов.

Київське православне релігійно-просвітницьке товариство мало на меті розповсюдження й зміцнення православної віри та моралі серед усіх верств населення на території Київської єпархії. Проводилися читання, бесіди у громадських залах, чайних, їдальнях, лікарнях, нічліжних притулках, казармах і приватних будинках, загалом у 25 різних пунктах Києва. За змістом читання були не тільки з релігійної тематики, але й історико-патріотичної, медичної, сільськогосподарської тощо. Члени товариства брали участь в організації бібліотек і читалень з книжковими складами для продажу дешевої релігійної літератури, ікон, улаштуванні храмів, шкіл, недільних і вечірніх класів для дітей та дорослих. Товариство складалося з членів-діячів і членів-змагальників. Членами-діячами могли стати особи, які мали богословську освіту. Всі священики Києваза своїм саном вважалися членами-діячами. Членами-змагальниками були особи, які підтримували товариство матеріально. Справами товариства керувала рада з восьми священиків і чотирьох цивільних осіб.

1903—20 в будинку працював Богдашевський Дмитро Іванович (1861-1933) — богослов, бібліолог, священик (єпископ Канівський Василь), інспектор (з 1909), останній ректор Київської духовної академії (1910-20), редактор «Трудов КДА», церковно-громадський діяч. У перші роки виконував обов’язки товариша голови товариства, у 1910-х рр. — останній його голова. В академії викладав історію філософії. На поч. 20-х рр. за відданість церкві відбув трирічне заслання. Після повернення — священик Успенської (Богородиці Пирогощі) церкви на Подолі в Києві.

1900-39 (з перервами) у будинку працював і проживав Гроссу Микола Степанович (1867—?) — богослов, священик, професор Київської духовної академії, церковно-громадський діяч. Діловод товариства, настоятель Іоанно-Златоустівської церкви, завідувач церковно-парафіяльної школи при ній і законовчитель. Одночасно викладав курс історії Візантії у КДА, Закон Божий у гімназіях «Групи батьків», при євангелістсько-лютеранській церкві. Друкувався в «Трудах КДА». Член правління Фребелівського товариства у Києві. Після закриття релігійно-просвітницького товариства — священик Володимирського собору (1920-24), Малої Софії (Трапезної; 1926-31). 1921 вперше заарештований (згодом звільнений), 1931 висланий на три роки з Києва, 1938 заарештований, 1939, після звільнення, виїхав на батьківщину до Бессарабії. Тепер у будинку міститься Державний науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування та Державний науково-досліднии і про­ектний інститут містобудування.