У будин­ку передбачалося розмістити два мага­зини, солярій на даху, дво- і трикім­натні квартири (житлова пл. від 37 до 57 кв. м). , у плані трапецієподібний зі зрізаними уступчастими наріжжями, які з'єдну­ють видовжений прямокутний об'єм та розгорнуті під гострим кутом короткі бічні крила. Складається з дев'яти жит­лових секцій, що мають входи знадво­ру. Пласкі перекриття спираються на поздовжні стіни. Дахи двосхилі бля­шані. Вирішений у стилі пізній конст­руктивізм. Ярусна композиція вулич­них фасадів підкреслена широкими го­ризонтальними поясами. Верхній ярус у вигляді аттикового поверху відокрем­лено потужним карнизним гуртом із зубцями. Основними засобами архітек­турної виразності слугують лоджії та балкони, шо чергуються. Прямокутна форма віконних прорізів характерна для конструктивізму. Тильний фасад з ризалітами сходових кліток відображає секційну структуру будинку. Дворовий простір розплановано терасами; збе­реглись окремі елементи благоустрою. Проїзд на подвір'я передбачено з вул. Микільсько-Ботанічної.

Будинок — зразок вирішення великого житлового комплексу передвоєнної доби. 1944—88 у квартирі № 79 проживав Маківчук Федір Юрійович (1912—88) - письменник-гуморист, публіцист, журналіст, заслужений працівник культури УРСР (з 1967). У зазначений період навчався в Київському педа­гогічному інституті (тепер Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова), який закінчив 1945. У 1946— 86 працював головним редактором журналу «Перець», 1986—88 — секре­тар правління Спілки журналістів УРСР. Член Спілки письменників Ук­раїни (з 1952). Розвинув досвід і тра­диції української класичної сатиричної прози та народного гумору.

Автор збірок фейлетонів, гуморесок, політичних памфлетів: «Здоровенькі були!» (1952), «І сміх, і гріх» (1957), «За­мужем і вдома» (1962), «Про добре і про зле» (1963), «Чорт штовхнув» (1964), «Любе й нелюбе» (1965), «Лю­бов і параграф» (1966), «Галас у жабу­ринні» (1967), «Вінегрет з перцем» (1969), «Свині не винні», «Анфас і в профіль» (обидві — 1972), «Кошмар моєї жізні», «Поцілунки з тигром» (обидва — 1975), «Штрихи до порт­ретів» (1977), «Дорогі мої одноперчани» (1982); книжок для дітей «Пушок і Дру­жок» (1957) та «Зустріч друзів» (1959, обидві у співавт. з П. Глазовим). 1960 після подорожі до США видав сатирич­ний «Репортаж з того світу». Написав передмову до вибраних творів росій­ською мовою про творчість Остапа Вишні (1968). Твори письменника пере­кладено російською, болгарською, че­ською, німецькою, польською, в'єтнам­ською мовами. За книгу «Репортаж з того світу» одержав премію ім. Я. Галана (1967).

У 1930-х рр. — 1941, 1943—60 у квар­тирі №104 мешкав Следзевський Агніт-Казимир Генріхович (1898—1973) - графік, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1960). Художні псевд.: Агніт - Следзевський, Агніт. Відомий худож­ник-сатирик, працював у жанрах жур­нально-книжкової і станкової графіки, плаката. Автор дружніх шаржів, екс­лібрисів, портретних та пейзажних етюдів. У 1930-х рр. виступав як кари­катурист у газеті «Пролетарська прав­да», журналі «Глобус» та інших періо­дичних виданнях, виконував сатиричні малюнки на міжнародні теми («Вільне голосування по-фашистському», 1934). У кін. 1930-х рр. разом з дружиною створив Перший пересувний україн­ський сатиричний театр ляльок для до­рослих. 1941—43 перебував у діючій армії, зробив багато сатиричних ма­люнків, плакатів, листівок для фронто­вої преси. Один із засновників та постійний співробітник журналу «Пе­рець» (з 1941). 1947—52 — художник у видавництвах «Молодь», «Радянська школа», редакції газети «Вечірній Київ». 1944—49 — член бюро та секре­тар графічної секції Спілки художників України.

Серед станкових творів: серія «Гітлерія» (1944), «Вогнища Освенціма» (1946), сатиричні малюнки «Бублики», 1943 - «Недодача. Дача. Передача, 1960 - «Паперове море» (1964) та ін. Автор ілюстрацій до книжок та станко­вих серій за мотивами творів М. Салтикова-Щедріна (1953), Я. Галана (1956), С.            Руданського (1957), Г. Гейне (1958), Остапа Вишні (1958, 1961), М. Рильсь­кого (1958), поеми Т. Шевченка «Сон» (1958, 1963), Г. Квітки-Основ'яненка (1969). З 1972 мешкав на вул. Урицького, 9, квартира № 28.

У 1950-х рр. в будинку мешкали: пись­менник А. Дрофань (1968—86 — на вул. Суворова, 3, квартира № 25); 1944 - 84 у квартирі № 33 — письмен­ник, журналіст Я. Клименко.

Тепер на першому поверсі магазини, косметологічна клініка.