Складалася з одноповерхового наріжного особняка (зруйнований), триповерхового цегляного прибуткового будинку, який у радянський час надбудовано одним поверхом, і будівлі друкарні на подвір'ї (не збереглася). 1892-1919 у будинку містилася редакція та головна контора літературної і політичної газети Південно-Західного краю «Киевлянин». Видавалася з 1 липня 1864 до грудня 1919 (у січні 1918 випуск газети було припинено більшовиками, відновлено під час захоплення міста військами Збройних сил Півдня Росії у серпні-грудні 1919). Заснована з ініціативи адміністрації краю після Польського повстання 1863-64 з метою сприяти русифікації краю. На видання було виділено спеціальну субсидію від Міністерства внутрішніх справ Російської імперії. До 1879 виходила тричі на тиждень, потім — щоденно, у 1917-19 нерегулярно. Останній номер датований 3 грудня 1919.

У 1864-78 редактором-видавцем газети був її засновник, історик В. Шульгин (помер 25 грудня 1878).

З 1878 газету деякий час видавала його дружина М. Шульгина (у заміжжі — М. Піхно).

1879-1913 — видавець Піхно Дмитро Іванович (1853-1913) — економіст, проф. кафедри політичної економії і статистики Університету св. Володимира, член Державної Думи (з 1907). Одночасно до 5 травня 1907 редактор цієї газети.

З 6 травня 1907 до 9 листопада 1910 редактор — М. Ващенко-Захарченко.

З 10 листопада 1910 до 4 вересня 1913, з 6 березня 1914 до поч. червня 1917 редактор — Смаковський Костянтин Іванович (1861-1917) — випускник юридичного факультету Університету св. Володимира, працював другим редактором газети з 22 квітня 1910.

З 5 вересня 1913 до 1919 видавці — В. Шульгин (він же і редактор з 27 вересня 1913, з перервами) і П. Могилевська (редактор з 6 червня до 11 жовтня 1917).

Шульгин Василь Віталійович (1878-1976)— публіцист, правник, політичний і державний діяч, син засновника «Киевлянина» і провідний журналіст газети. Випускник юридичного факультету Університету св. Володимира (1900), член 2-4-ї Державної Думи Російської імперії від Волинської губ., де володів 300 дес. землі. Займав відверто шовіністичні позиції, у Думі був одним із лідерів правих — монархічної групи націоналістів-прогресистів. 2 березня 1917 разом з О. Гучковим як член Тимчасового комітету Державної Думи прийняв зречення від престолу російського царя Миколи ІІ. 30 серпня 1917 заарештований в Києві за рішенням Комітету охорони революції, газету було закрито, згодом звільнений. У жовтні 1917 знову приїхав до Київа, очолив Російський національний союз. Після жовтневого перевороту створив у Києві таємну організацію «Азбука», легально боровся у своїй газеті з українським національним рухом, парламентаризмом, Установчими зборами. 27 січня 1918 заарештований більшовиками, десять днів утримувався в Марийському палаці, п'ять днів — у Лук'янівській в'язниці. В листопаді-грудні перебував у Новочеркаську, брав участь у формуванні Добровольчої армії. 1918 жив у Києві, належав до Київського національного центру, який виступав проти гетьмана П. Скоропадського і за відновлення єдиної Росії. У серпні 1918 прибув у Добровольчу армію, з 1919 очолював комісію з національних справ Особливої наради при Верховному головнокомандувачі армії. З 1920 — на еміграції. 1945 заарештований радянськими спецслужбами, вивезений до Москви, ув'язнений. 1956 звільнений, жив у м. Владимир (тепер РФ), де і помер.

Газета вміщувала матеріали з політичного, економічного, наукового і культурного життя Російської держави, України і Києва, міжнародні й політичні новини, судову хроніку, фейлетони, некрологи, рекламу, оголошення тощо. Мала відверто монархічне, антипольське, антиукраїнське спрямування. З 1909, після переходу В. Шульгина в «російську національну» фракцію 3-ї Державної думи, фактично перетворилася на орган Всеросійського національного союзу та Київського клубу російських націоналістів. З 1915 політична орієнтація видання зазнала певних змін, тут публікувалися статті за відміну заборони українського друкованого слова, перегляд антипольського законодавства, надання демократичних прав євреям тощо.

Газета є важливим джерелом з історії Києва, його забудови, громадсько-політичного і науково-культурного життя.

Одним з найактивніших співробітників газети був Савенко Анатолій Іванович (1874-1922) — адвокат, журналіст, політичний діяч, депутат 3—4-ї Державної думи Російської імперії від Київської губ., в якій входив до фракції російських націоналістів, один з лідерів Клубу російських націоналістів у Києві. У березні 1917 був призначений головним уповноваженим Тимчасового уряду з водних і змішаних перевезень в районі Дніпра, Дністра, Бугу і Чорного моря, 1918 приєднався до Добровольчої армії.

Авторами публікацій в «Киевлянине» були відомі літератори, громадсько-політичні діячі, діячі науки і культури. Службова адреса експедитора газети Н. Краєвської з січня 1902 використовувалася редакцією першої загально-російської нелегальної газети «Искра», створеної 1900 як центральний орган РСДРП (виходила до 1905, з 1903 — орган меншовиків). До групи сприяння «Искре» в Києві входили С. Афанасьева, В. Вакар, В. Бобровський, Г. Окулова, О. Петренко, В. Сапежко та ін. Група вела листування з «іскрівським» центром за кордоном, займалася нелегальним перевезенням літератури та її розповсюдженням в Україні, організувала в Києві центральний склад «іскірівської» літератури тощо.

Після ліквідації «Киевлянина» частину приміщень і папір було передано редакції газети «Боротьба», яка містилася в будинку 1917-20. Перший номер вийшов 1 травня 1917. Газета була офіційним органом Української партії соціалістів-революціонерів, після її розколу у травні 1918 — Української партії соціалістів-революціонерів-боротьбистів (назва — від друкованого органу), перетвореної у березні 1919 на Українську партію соціалістів-революціонерів-боротьбистів (комуністів), у серпні 1919 — на Українську комуністичну партію (боротьбистів). З березня 1920 — орган Правобережного бюро ЦК УКП (боротьбистів). З 4 квітня 1920 після злиття УКП (боротьбистів) з КП(б)У видання газети припинилося. Виходила щоденно українською мовою. Гасло: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Містила інформаційні матеріали з життя партії, огляди соціалістичного руху, статті на теми національно-визвольного руху і революції, огляди преси, фейлетони тощо. Спочатку фактичним редактором був М. Шраг, у 1917-18 — видавнича комісія, редакційна колегія. 1919-20 до складу редакційної колегії входили: В. Елланський (Блакитний), М. Любченко, Г. Михайличенко, М. Паньків, М. Христовий (Псьолевич).

Автори і співробітники друкувалися переважно під псевдонімами: Б-ий В. (В. Елланський), Лавринович К. (К. Поліщук), Ливень Ів. (І. Клочко), М. Л. (М. Любченко), М. П-ч (М. Христовий), М. Я. (М. Яловий), Олесь Н. (О. Несвій), Прийдешній А. (А. Приходько), Сріблянський М. (М. Шаповал), Тр. М. (М. Семенко) та ін. У газеті опублікували свої твори Г. Косинка, В. Чумак, співробітничали Н. Григор'єв, А. Тер- ниченко.

1919-20 у будинку містилася редакція щоденної російськомовної газети «Борьба». Виходила з 8 лютого 1919 до 4 серпня 1920 (№ 1-286). Гасло: «В борьбе обретешь ти право своє!». Спочатку — орган ЦК Української партії лівих соціалістів-революціонерів, потім — Київського центрального організаційного бюро Української партії лівих соціалістів-революціонерів (меншість), Центрального і Київського міського комітетів Української партії лівих соціалістів-революціонерів (боротьбистів). Перші два номери редагували Б. Камков, В. Качинський, Г. Михайличенко (представник редакції газети «Боротьба»), третій номер — редакційна колегія у складі зазначених журналістів і М. Шелоніна, всі інші — редакційна колегія.

Друкувалися матеріали партійного життя, офіційні накази і розпорядження, міжнародні новини, хроніка подій в Україні і Радянській Росії, статті, присвячені робітничому життю, професійному рухові, оголошення тощо.

У грудні 1919 - березні 1920 у будинку містилася також редакція селянської газети Української партії лівих соціалістів-революціонерів (боротьбистів) «Трудове життя». Видавалася з 25 грудня 1919 до 28 березня 1920, вийшли № 1-25. Редактор — А. Топольський, з № 11 (1 лютого 1920) — редакційна колегія. Містила інформацію про життя в Україні, Росії, у світі. Друкувалися статті, які мали відповісти на питання — «що і як повинно робити трудове селянство задля перемоги справи соціалізму?». Рубрики: «Червоний фронт», «Земельні справи», «Кооперація», «Телеграми», «Всячина». Автори публікувалися під псевдонімами і криптонімами: А. Т. (ймовірно, А. Топольський), О. Залужний (Ю. Шкрумеляк), Записав Сірко, Майбутній, Старий дід, Свій, Селянин.

1941, під час німецької окупації Києва, у цьому будинку перебували провідні діячі Організації українських націоналістів, які прибули до Києва разом з похідними групами ОУН.

Рогач Іван Андрійович (1913-42) — журналіст, член Організації українських націоналістів, співредактор щоденної української газети «Українське слово». Проживав на сучасній вул. Терещенківській, 25/10 (див. ст. 518.3.). Теліга Олена Іванівна (1907-42) — поетеса, політичний діяч, член Організації українських націоналістів (з 1932). Проживала на вул. Л. Толстого, 7/2 (див. ст. 521.16).

1949-64 у трикімнатній квартирі № 8 на другому поверсі проживав Верьовка Григорій Гурійович (1895-1964) — композитор, хоровий диригент, педагог, народний артист УРСР (з 1960), лауреат Державної премії СРСР (1948) та Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (посмертно, 1968). Організатор (1943), художній керівник та головний диригент Державного українського народного хору (з 1964 — ім. Г. Верьовки). 1959 діяльність хору відзначена срібною медаллю Всесвітньої Ради Миру. Одночасно викладав на диригентському відділенні Київської консерваторії (1943-64), з 1947 — професор, 1948-52 — голова правління Спілки композиторів України.

У роки проживання в цьому будинку створив багато пісень та хорових творів на вірші українських поетів, хорові обробки народних пісень, романсів та ін.

Удова Г. Верьовки — хоровий диригент Е. Скрипчинська — створила в квартирі меморіальний кабінет та заповіла його Центральному державному архіву-музею літератури та мистецтва України.

В кін. 1970-х рр. — 1982 у квартирі № 8 мешкав Костирко Петро Федорович (1897-1982) — архітектор, учень і послідовник В. Кричевського, у співавторстві з яким виконав проекти першої ТЕЦ у Києві (1931-35), житлового будинку письменників «Роліт» (1931-34), музею-заповідника «Могила Т. Шевченка» в Каневі (1936-38) тощо. З 1930-х рр. працював у Київському художньому інституті на архітектурному факультеті, очолюючи одну з архітектурних майстерень, професор (з 1963). Був одружений з Е. Скрипчинською. 194863 у квартирі № 4 на другому поверсі жив Сорока Олександр Назарович (1900-63) — хоровий диригент, народний артист УРСР (з 1960). Головний диригент Державної капели УРСР «Думка» (з 1946).

1970 на будинку праворуч від входу встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом Г. Верьовки та написом (ск. Е. Фрідман, арх. М. Іванченко), ліворуч від входу — меморіальну бронзову дошку О. Сороці з викарбуваними геометризованим зображенням ліри та анотаційним написом (арх. І. Шмульсон);

Тепер частину приміщень займають магазини, офіси, кафе [1742].