У червні 1972 — грудні 1994 у квартирі № 16 на четвертому поверсі — Котляревський Арсен (Арсеній) Миколайович (1910—94) — музикознавець, органіст, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1954), член Спілки композиторів України (з 1957). Засновник і професор класу органа Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського (з 1970), художній керівник (1980—86) і директор (1982—86) Республіканського будинку органної та камерної музики (тепер Національний будинок органної та камерної музики України).
Підняв органну освіту на справжній професійний рівень і став вихователем цілої плеяди органістів-виконавців, які ведуть інтенсивну концертну та просвітницьку роботу в Україні та далеко за її межами. Педагогічна діяльність, всебічна популяризація органної музики взагалі й української зокрема, просвітницька діяльність серед широких кіл слухачів, особисте активне концертування, творчі контакти з композиторами України, в результаті яких з'явилися його перші оригінальні твори для органа, редагування та упорядкування нотних збірок, скомпонованих переважно з творів вітчизняних композиторів, статті, контакти з гастролюючими органістами, спрямовані на розквіт органної справи Києва та України, систематичні консультації з питань органобудування в Україні — далеко не повний перелік напрямів діяльності А.Котляревського, яка стверджувала важливість органного мистецтва для музичної культури України. Органний клас Києва під керівництвом професора вже на поч. 1970-х рр. став центром органного життя України.
Гостями родини Котляревських були відомі музико- і мистецтвознавці, органісти і композитори, співаки та інші діячі культури.
Похований у Києві на Байковому цвинтарі.
1972—87 у квартирі № 63 — Майстренко Яків Васильович (1903—87) — драматург, перекладач. Репресований 1949, реабілітований 1956. У зазначений період написав драматичні твори «Невигадана повість» (1972), «Золоте весілля» (1974), «Знай наших» (1978), «В пошуках скарбу» (1979); повість «Скарб старійшини Пермяти» (1972). 1983 вийшов збірник п'єс «Відважна Маринка». Посмертно опубліковано спогади «На довгій ниві» (1989). Перекладав українською твори російських драматургів.
1972—85 у квартирі № 20 — Нірод Федір Федорович (1907—96) — театральний художник, народний художник УРСР (з 1952) і СРСР (з 1965).
1961—90 — головний художник Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка (тепер Національна опера України). У роки проживання в цьому будинку оформив у театрі вистави: «Абесалом і Етері» З. Паліашвілі, «Арсенал» Г. Майбороди (поновлення) (обидві — 1972), «Світанкова поема» В. Косенка (1973), «В бурю» Т. Хренникова, «Гугеноти» Д. Мей- єрбера (обидві — 1974), «В ім'я життя» А. Штогаренка, «Князь Ігор» О. Бородіна, «Ярослав Мудрий» Г. Майбороди (всі — 1975), «Тихий Дон» І. Дзержинського (1976), «Спартак» А. Хачатуряна (1976), «Хованщина» М. Мусоргського (1979, поновлена 1988), «Лебедине озеро» П. Чайковського, «Тоска» Дж. Верді (обидві — 1980), «Ольга» Є. Станковича (1982), «Євгеній Онєгін» П. Чайковського (1983), «Наймичка» М. Вериківського (1984), «Прапороносці» О. Білаша (1985). Одночасно оформив спектаклі в Новосибірському академічному театрі опери та балету: «Фіделіо» Л. ван Бетховена (1979) і «Отелло» Дж. Верді (1981); в Одеському академічному театрі опери та балету: «Свіччине весілля» Ю. Знатокова (1974) та «Війна і мир» В. Овчинникова (1985). Раніше проживав в Києві на вул. Народного ополчення, 2, квартира № 22 (1961—72), пізніше — на просп. 40-річ- чя Жовтня, 103, квартира № 11 (1985— 91), вул. Кудряшова, 2, квартира № 1 (1991—96). Похований на території Видубицького Свято-Михайлівського мо-настиря.