Історія садиби простежується з 1886, коли нею володів міщанин А. Яржомбек, 1889 її купив С. Ромішовський (1891 прикупив ще невелику сусідню ділянку), 1905 садибу отримала за заповітом його дружина Ф. Ромішовська. На замовлення нової домовласниці споруджено цей прибутковий будинок. Автор проекту — арх. М. Гарденій. Наступні власники: з 1909 — Е.-М. Горват, з 1914 — В. Баскаков, потім М. та Ш. Байвелі і П. Кіперштейн володіли майном до націоналізації. Будинок був п'ятиповерховий з мансардою, в якій містилася пральня (пізніше — мебльовані номери), в напівпідвалах — квартири і магазини. На кожному поверсі було по чотири квартири: дво-, три-, чотири- та п'ятикімнатна. Будинок мав пічне опалення (52 ках­ляні груби), електричне освітлення, ліфт.

Ймовірно, під час капітального ремонту 1962 будинок надбудовано одним поверхом, тоді ж замінено аварійні дерев'яні перекриття, проведено центральне опалення.

Шестиповерховий з напівпідвалом, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний, односекційний. Дах двосхилий з бляшаною покрівлею. Перекриття пласкі, залізобетонні.

В оформленні чолового фасаду використано елементи стилю модерн. Композиція симетрично-осьова. Центральну та бічні осі підкреслено розкріповками, акцентованими лопатками. Центральну вісь первісно завершував півциркульний щипець. На рівні п'ятого поверху лопатки, що членують фасад, декоровано жіночими маскаронами. Вертикалі фасаду підкреслено двома рядами балконів, первісні ажурні ґрати яких втрачено. По горизонтали фасад членують міжповерхові гурти. Парадний вхід із зовнішніми сходами (не автентичні) розташовано по центральній осі. Отвір завершено коробовою аркою, акцентовано замковим каменем, фланковано пласкими лопатками. Прямокутні віконні прорізи оздоблено клинчастими замковими каменями та підвіконними вставками з рослинним ліпленим орнаментом.

Споруда — зразок типового недорогого прибуткового будинку поч. 20 ст.

1906-09 в будинку проживав Стешенко Іван Матвійович (1873-1918) — педагог, літературознавець, письменник, громадсько-політичний діяч, член Української Центральної Ради і генеральний секретар освіти (1917). У ці роки працював секретарем канцелярії міської управи, викладав логіку і психологію в Музично-драматичній школі М. Лисенка, історію літератур у комерційній школі, Фребелівському інституті, на Вищих жіночих курсах. 1906 був співвидавцем сатиричних часописів «Шершень» і «Ґедзь». 1908 обраний секретарем і товаришем голови Українського наукового товариства у Києві, що постало 1906. Був членом Українського клубу, товариства «Просвіта».

Досліджував історію української літ­ратури, життя та діяльність відомих письменників. 1909 побачив світ підготовлений ним українсько-російський словник.

Пізніше мешкав на сучасній вул. Артема, 43 (будинок не зберігся).

Тепер частину приміщень займають офіси і ресторан [1743].