Проект арх. М. Гарденіна скоригував єпар­хіальний арх. Є. Єрмаков. Будівниц­тво здійснено на кошти монастиря і пожертви селянина Донської губ. А. Руденка. За звітом, 1912 будинок був зведений лише «учорні», 1915, під час 1-ї світової війни, використовувався для розміщення 120 біженців з Галичи­ни. У страховій документації монасти­ря 1916 має назву «корпус-лікарня». Час розміщення тут лікарні остаточно не визначено. Будівля постраждала від вибуху артскладів 1918. За описом 1919, крім келій, тут у двох кімнатах другого поверху містилася іконописна майстерня. На третьому поверсі по одній кімнаті займали швацька та кра­вецька майстерні. Станом на 1928 монастир орендував у цьому будинку лише одну кімнату. Одночасно у 1910—х рр. монастирська лікарня продов­жувала функціонувати у своєму старо­му одноповерховому дерев'яному з підвалом будинку, зведеному 1865 на схід від церкви. В його шести кімнатах були аптека, приміщення фельдшера, келії братії, яка обслуговувала палати лікарні, в одній з кімнат кухня, що обслуговувала лікарню та братську трапезну. Відремонтований після 1918 будинок проіснував до 1940-х рр. Функціональне призначення примі­щень з кін. 1920-х рр. кілька разів змінювалося.

Через перепад рельєфу корпус трипо­верховий з північного боку, з тилу, зверненого до підпірної стіни, — дво­поверховий. Нижні два поверхи цег­ляні, верхній дерев'яний, обкладений цеглою. Фасади виконано у відкритому цегляному муруванні, пофарбовано. У плані прямокутний, з внутрішнім кори­дорним двобічним плануванням, пов'я­заним з центральними двомаршовими кам'яними сходами й входами по осях північного і південного фасадів. Пере­криття пласкі дерев'яні. Дах вальмо­вий, з бляшаним покриттям. Оздоблений у цегляному стилі з еле­ментами історизму. Композиція всіх чотирьох архітектурно оформлених фасадів ярусно-ритмічна, визначена міжповерховими й підвіконними гурта­ми та рівномірним розміщенням вікон­них прорізів — по дев'ять на кожному поверсі з північного і південного боків, по одному, що освітлює коридор, — на торцях. Чіткий ритмічний лад пору­шують два широкі вікна третього по­верху, що освітлюють з обох боків наріжне південно-східне приміщення. Вікна двох верхніх поверхів лучкові, в обрамленні пласких лиштв з замкови­ми каменями, на нижньому поверсі північного фасаду — прямокутні, з клинчастими перемичками з замкови­ми каменями. Лиштви вікон верхнього поверху на рівні фрамуг з'єднано смужкою поребрика. Видовжені пло­щини північного й південного фасадів розчленовано лопатками на дво- й од­новіконні (по осі входів) вертикальні прясла. Такі самі лопатки фланкують наріжжя будинку і центральні вікна бічних фасадів. На рівні другого повер­ху лопатки завершено декоративним діамантовим рустом та накладними зубцями-фартушками. Під вінцевим карнизом спрощеного профілю прохо­дить фризовий пояс, декорований над­віконними фільонками прямокутного абрису. На північно-західному бічному фасаді збереглися гнізда балок дере­в'яного балкона третього поверху. Будинок є невід'ємною складовою іс­торичної забудови монастиря. Після утворення Центрального республікан­ського ботанічного саду АН УРСР (тепер Національний ботанічний сад ім. М. Гришка НАНУ) використовував­ся як адміністративний корпус. У 1944-58 в цьому будинку працював засновник і перший директор Бота­нічного саду академік АН УРСР Гришко Микола Миколайович (1901—64). Тепер лабораторний корпус № 1 Націо­нального ботанічного саду ім. М. Гриш­ка НАНУ [1370].