Ділянку придбала Міська управа для Либідської дільниці у нащадків правознавця, професора Київського університету В. Незабитовського. Забудована 1895–97 за проектом арх. О. Кривошеєва, освячена 29 червня 1897. Дві первісно триповерхові споруди – головний будинок і флігель сполучалися одноповерховою стайнею на 30 коней. Перший поверх головного будинку було призначено для розміщення кінних, пізніше автопожежних виїздів, другий – для Либідської поліцейської частини з камерами для арештантів, на третьому поверсі містилася квартира брандмейстера (п'ять кімнат, кухня, ванна). У флігелі розміщено казарми пожежників та поліцейських городових, їдальню, кухню, квартиру запасного брандмейстера та інші, в підвалі – льохи, гауптвахту («сибірка»). До складу садиби входила цегляна восьмигранна триярусна пожежна каланча заввишки 35 м, що звужувалася догори. Вона увінчувалася розвиненим аркатурним карнизом, над ним містився майданчик пожежної варти, до якого вели дерев'яні кручені сходи. Казарми пожежників прикрашав дубовий кіот з образом св. Миколи Чудотворця. Спочатку пожежники користувалися лінійками з ручними та паровими насосами, механічними драбинами. 1924 відбувся перехід на автотягу відкритого типу, 1928 іноземні автомашини марок «Рапід», «НАТ» змінено на вітчизняні марки «АМО-Ф-15». 1953 пожежну техніку поновлено на базі автомашин «ЗІС-151». В садибі було обладнано також цейхгауз, телеграф, квартири дільничного пристава, брандмайора. Ділянку оточувала висока огорожа (втрачена).

6 листопада 1943, під час визволення Києва від нацистських окупантів будинок пожежної команди постраждав від пожежі. 1948 флігель надбудовано четвертим поверхом. 1953 відбудовано головний будинок зі зміною первісного планування та надбудовою четвертого поверху. 1987–89 проведено його капітальний ремонт, цоколь облицьовано гранітними полірованими плитами.

За архітектурою каланча, оздоблена витонченим пластичним цегляним декором, була однією з найкращих у місті (розібрана разом зі стайнею 1961–62).

Головний будинок (№ 4). Чотириповерховий, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний з пізнішою двоповерховою прибудовою з боку подвір'я. Перекриття пласкі, дах вальмовий бляшаний. Внутрішнє планування першого поверху (в середній частині) – чотирикамерне, верхніх поверхів – двобічне коридорне з бічними двомаршовими сходами. Оформлений у стильовому напрямі ордерного модерну. Композиція чолового фасаду симетрична. Горизонтальні членування виявлено міжповерховими гуртами, які перетинають вертикалі пілястр, а також первісним та пізнішим зубчастими вінцевими карнизами. Фасад фланковано одноосьовими розкріповками, які перебивають строгий ритм здвоєних віконних прорізів: на другому та четвертому поверхах – видовжених прямокутних, на третьому (первісно верхньому) – лучкових. Розкріповки на рівні другого–третього поверхів оформлено тонкими наріжними колонками та пласкою нішею з півциркульним завершенням. Вирішення першого поверху обумовлено його призначенням для стоянки виїзних екіпажів. Чотири великі отвори проїзних воріт з лучковими перемичками обрамлено декоративним рустуванням. Ворота чергуються з півциркульними отворами входів для персоналу. По осях кріповок у нішах розташовано лучкові отвори входів на сходи.

Флігель (№ 4-а). Чотириповерховий з підвалом, цегляний, пофарбований, у плані П-подібний. Перекриття пласкі, дах вальмовий бляшаний. Внутрішнє планування з двома фланговими сходовими клітками відзначається розташуванням приміщень обабіч центрального коридору. Вирішений у цегляному стилі. Симетричний чоловий фасад з прямокутними віконними прорізами розчленовано бічними кріповками та міжповерховими гуртами.

Садиба – рідкісний комплекс громадського призначення кін. 19 ст. Тепер у головному будинку – районна пожежна частина, правління Добровільного пожежного товариства України, флігель – житловий [1720].

Василь Галайба, Євген Тиманович.

Вул. Тарасівська, 4, 4-а

Садиба поліцейського відділення й пожежної команди Либідської дільниці Києва, 1895–97 (архіт.). Вул. Тарасівська, 4, 4-а. Складається з головного будинку на червоній лінії забудови вулиці (№ 4) і розташованого паралельно йому на подвір'ї флігеля (№ 4-а). Ділянку придбала Міська управа для Либідської дільниці у нащадків правознавця, професора Київського університету В. Незабитовського. Забудована 1895–97 за проектом арх. О. Кривошеєва, освячена 29 червня 1897. Дві первісно триповерхові споруди – головний будинок і флігель сполучалися одноповерховою стайнею на 30 коней. Перший поверх головного будинку було призначено для розміщення кінних, пізніше автопожежних виїздів, другий – для Либідської поліцейської частини з камерами для арештантів, на третьому поверсі містилася квартира брандмейстера (п'ять кімнат, кухня, ванна). У флігелі розміщено казарми пожежників та поліцейських городових, їдальню, кухню, квартиру запасного брандмейстера та інші, в підвалі – льохи, гауптвахту («сибірка»). До складу садиби входила цегляна восьмигранна триярусна пожежна каланча заввишки 35 м, що звужувалася догори. Вона увінчувалася розвиненим аркатурним карнизом, над ним містився майданчик пожежної варти, до якого вели дерев'яні кручені сходи. Казарми пожежників прикрашав дубовий кіот з образом св. Миколи Чудотворця. Спочатку пожежники користувалися лінійками з ручними та паровими насосами, механічними драбинами. 1924 відбувся перехід на автотягу відкритого типу, 1928 іноземні автомашини марок «Рапід», «НАТ» змінено на вітчизняні марки «АМО-Ф-15». 1953 пожежну техніку поновлено на базі автомашин «ЗІС-151». В садибі було обладнано також цейхгауз, телеграф, квартири дільничного пристава, брандмайора. Ділянку оточувала висока огорожа (втрачена).

6 листопада 1943, під час визволення Києва від нацистських окупантів будинок пожежної команди постраждав від пожежі. 1948 флігель надбудовано четвертим поверхом. 1953 відбудовано головний будинок зі зміною первісного планування та надбудовою четвертого поверху. 1987–89 проведено його капітальний ремонт, цоколь облицьовано гранітними полірованими плитами.

За архітектурою каланча, оздоблена витонченим пластичним цегляним декором, була однією з найкращих у місті (розібрана разом зі стайнею 1961–62).

Головний будинок (№ 4). Чотириповерховий, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний з пізнішою двоповерховою прибудовою з боку подвір'я. Перекриття пласкі, дах вальмовий бляшаний. Внутрішнє планування першого поверху (в середній частині) – чотирикамерне, верхніх поверхів – двобічне коридорне з бічними двомаршовими сходами. Оформлений у стильовому напрямі ордерного модерну. Композиція чолового фасаду симетрична. Горизонтальні членування виявлено міжповерховими гуртами, які перетинають вертикалі пілястр, а також первісним та пізнішим зубчастими вінцевими карнизами. Фасад фланковано одноосьовими розкріповками, які перебивають строгий ритм здвоєних віконних прорізів: на другому та четвертому поверхах – видовжених прямокутних, на третьому (первісно верхньому) – лучкових. Розкріповки на рівні другого–третього поверхів оформлено тонкими наріжними колонками та пласкою нішею з півциркульним завершенням. Вирішення першого поверху обумовлено його призначенням для стоянки виїзних екіпажів. Чотири великі отвори проїзних воріт з лучковими перемичками обрамлено декоративним рустуванням. Ворота чергуються з півциркульними отворами входів для персоналу. По осях кріповок у нішах розташовано лучкові отвори входів на сходи.

Флігель (№ 4-а). Чотириповерховий з підвалом, цегляний, пофарбований, у плані П-подібний. Перекриття пласкі, дах вальмовий бляшаний. Внутрішнє планування з двома фланговими сходовими клітками відзначається розташуванням приміщень обабіч центрального коридору. Вирішений у цегляному стилі. Симетричний чоловий фасад з прямокутними віконними прорізами розчленовано бічними кріповками та міжповерховими гуртами.

Садиба – рідкісний комплекс громадського призначення кін. 19 ст. Тепер у головному будинку – районна пожежна частина, правління Добровільного пожежного товариства України, флігель – житловий [1720].