Забудована з 1879 на замовлення власника ділянки С. Бонацького за проектом і під наглядом арх. М. Казанського. Головний будинок (№ 19). Чотириповерховий з підвалами, цегляний, у плані наближений до прямокутника, дах двосхилий по дерев'яних кроквах під бляшаною покрівлею. Односекційний з парадними та чорними двомаршовими сходами. Первісно на кожному поверсі містилося по дві квартири: на першому – чотири- та п'ятикімнатні, на інших – п'яти- та шести- кімнатні. Планування квартир – з двобічним розташуванням приміщень. Перекриття пласкі, дерев'яні, над проїздом – цегляні склепінця на металевих балках. Чоловий фасад оформлено у стилі неоренесанс. Симетрію центрально-осьової композиції порушує розташований праворуч прямокутний отвір проїзду у двір. Головну (центральну) і бічні композиційні осі виділено розкріповками, підкресленими на рівні першого-другого поверхів рустованими пласкими лопатками, на рівні третього-четвертого – півколонами коринфського ордера на п'єдесталах, прикрашених гірляндами та вінцевими фігурними аттиками. Центральну вісь аркового отвору парадного входу підсилено прямокутним еркером на кронштейнах, банею на даху та широкими тристулковими вікнами з горизонтальною (на третьому поверсі) і півциркульними перемичками. Поміж розкріповок розташовано два ряди балконів з ажурними ґратами. Ярусну тектоніку фасаду, увінчаного карнизом із здвоєними модульйонами, виявлено міжповерховими гуртами із зубчиками (над другим поверхом) і смужками поребрика та іоників над третім. Вписані у загальну структуру аркові віконні прорізи четвертого і, частково, другого (у кріповках) поверхів надають архітектурі яскравого ренесансного звучання, їх пишно оздоблено архівольтами, що спираються на коринфські пілястри, замковими каменями, розетками, джгутиковою каймою тощо. Такою ж каймою обрамлено прямокутні прорізи другого–третього поверхів із клинчастими та фігурними замковими каменями (вікна першого поверху не оздоблено). Площину фасадної стіни декоровано керамічними вставками та ліпленням з рослинними і геометричними мотивами. На центральній осі тильного фасаду – ризаліт сходової клітки, праворуч – прибудова до межового брандмауера, що поєднує будинок з флігелем.

Будинок – добре збережений зразок житлової споруди періоду еклектики. Флігель (№ 19-б). Триповерховий на цокольному напівповерсі, цегляний, у плані майже прямокутний. Дах двосхилий по дерев'яних кроквах з бляшаною покрівлею. Односекційний. Первісно на кожному поверсі містилося дві квартири: три- та чотирикімнатна на першому, чотири- та п'ятикімнатна на другому і третьому. Планування квартир – з двобічним розташуванням приміщень. Перекриття пласкі по дерев'яних балках.

Симетрію центрально-осьової композиції чолового фасаду порушують прямокутний отвір проїзду з правого боку та прибудова з лівого. Головну вісь виявлено ризалітом сходової клітки з півциркульним отвором парадного входу й акцентовано тридільними широкими вікнами двох верхніх поверхів, які фланковано лопатками, рустованими на другому і фільончастими на третьому поверхах. Завершений спрощеним карнизом чоловий фасад членовано міжповерховими і підвіконними гуртами, поясами фільонок, уступом цоколю. Стіну на рівні першого поверху оброблено під рустування. Прямокутні віконні прорізи вміщено у пласкі прямокутні ніші та прикрашено замковими каменями. В оздобленні застосовано керамічні деталі: гірлянди, орнаментальні вставки тощо.

Флігель – типовий зразок другорядної споруди в забудові садиби кін. 19 ст.

В 1920–30-х рр. у квартирі № 8 головного будинку проживав Оксіюк Петро Федорович (1896–1960) – ботанік. У цей період – асистент (з 1924), доцент (з 1927), професор й завідувач кафедри ботаніки Київського сільськогосподарського інституту, Української сільськогосподарської академії (з 1938). Одночасно – викладач Київського університету, науковий співробітник Інституту ботаніки ВУАН. Вперше в СРСР дослідив проблеми ембріології та біології цвітіння цукрових буряків. Порівняльно-ембріологічні дослідження вченого склали основу для побудови ним нової оригінальної схеми філогенетичного розвитку й систематичного поділу родини резедових. Пізніше мешкав на вул. О. Горвиця (тепер Велика Житомирська), 8-а, квартира № 13.

1939 – 43 у правому крилі головного будинку в двокімнатній квартирі (тепер трикімнатна квартира № 19) проживав Пироговський Олександр Сидорович (1897–1943) – один з керівників комуністичного підпілля в Києві під час нацистської окупації 1941–43, Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). У цей період працював спочатку обліковцем на лісопильному заводі, з кін. червня 1941 – його директор. У вересні 1941 залишений секретарем Залізничного підпільного райкому КП(б)У (діяв до жовтня 1943). З липня 1942 райком перебрав на себе функції Київського підпільного міськкому партії. Організація включала 20 груп. Вніс великий вклад у створення підпілля й у розвиток партизанського руху в Україні. 31 жовтня 1943 О. Пироговського заарештовано, 5 листопада після тортур страчено гестапо. Його іменем названо вулицю у Києві.

Тепер частину приміщень першого поверху флігеля займають перукарня, фірми.

1976 на фасаді будинку встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом О. Пироговського (ск. Л. Сабанеева, арх. О. Стукалов) [1719].