В лютому 1892 новий власник садиби Т. Горєлов отримав дозвіл на будівництво триповерхового будинку, двоповерхового флігеля та сараю за проектом арх. М. Казанського. 1892– 93 на розі вулиць зведено двоповерховий на цокольному напівповерсі, цегляний під вальмовим дахом з бляшаною покрівлею будинок. Його зрізану наріжну частину увінчувала пірамідальна вежка. Фасад на 11 віконних осей на вул. Стрітенській (за винятком наріжжя) мав симетричну композицію. Центральну частину з парадно оформленим вхідним отвором та великим вікном з півциркульною перемичкою на верхньому поверсі виділяла розкріповка й завершував фігурний аттик. Бічні розкріповки було акцентовано пишно оздобленими здвоєними віконними прорізами з арковими перемичками та вінцевими прямокутними аттиками-парапетами. Замість старого флігеля 1895–96 за проектом арх. М. Казанського на червоній лінії вул. Стрітенської зведено окремий двоповерховий будинок з нижнім рустованим напівповерхом. Симетрію п'ятивіконного фасаду порушувало розміщення входу з лівого боку. Виділені розкріповками та фланковані пласкими лопатками бічні одноосьові частини підкреслювало декоративне оформлення віконних прорізів та вінцеві фігурні аттики. Згідно з планом садиби, складеним арх. М. Казанським у червні 1898, на ділянці розміщувалися два двоповерхові на напівповерхах будинки, один з яких був частково з підвалом і мав антресолі, другий – двоповерховий флігель частково на підвалі. Всі споруди муровані, під бляшаним дахом. У цокольному поверсі будинку на розі вулиць містилися крамниця, три кімнати, кухня, дві квартири на дві та п'ять кімнат з кухнями; на верхніх поверхах – по дві квартири: п'яти- та шестикімнатна. У будинку на вул. Стрітенській на кожному з двох верхніх поверхів було розміщено шестикімнатну квартиру, в цокольному на півповерсі – п'ятикімнатну. Склад приміщень не змінювався до 1911 включно, коли садибу придбав лікар М. Братков у її попереднього власника (з 1902) М. Попова. До того ж часу зберігався проміжок між будинками у забудові вулиці.

Об'єм-вставку з влаштуванням вхідного отвору та переплануванням квартир у будинку праворуч від нього зроблено після 1911, ймовірно, одночасно з надбудовою обох будинків. У 1970-х рр. під час останнього капітального ремонту над всією спорудою зведено поверх. Чотириповерховий на цокольному напівповерсі, цегляний, пофарбований. у плані наближений до прямокутного, завершений вальмовим дахом з бляшаною покрівлею. Двосекційний, планування сучасне. Перекриття пласкі залізобетонні, сходи гранітні. Вирішений у формах історизму.

Об'єднані вінцевим карнизом фасади секцій мають спільні горизонтальні членування (виступ облицьованого керамічною плиткою цоколю, міжповерхові гурти), але відрізняються один від одного декоративним оформленням. Фланковане поповерховими лопатками зрізане наріжжя пластично підкреслено балконами значного виносу на масивних кронштейнах у бельетажі та на другому поверсі. Наріжна секція будинку зберігає первісний симетричний центрально-осьовий принцип побудови фасаду: його головну вісь із вхідним отвором виділено розкріповкою і підкреслено великим вікном другого та вікном третього поверхів з півциркульними перемичками. Двовіконні бічні розкріповки підкреслено зближенням прорізів з рельєфними лучковими завершеннями на першому поверсі та півциркульними, оздобленими уступчастими архівольтами з імпостами і замковими каменями – на другому–третьому поверхах. У декорі використано підвіконні фільонки, орнаментальні вставки, розетки тощо.

Фасад другої секції, доповнений чотириосьовою вставкою, асиметричний. Первісні розкріповки підкреслені декоративним оздобленням прямокутних віконних прорізів трикутними сандриками з горельєфними голівками в тимпанах на першому поверсі та архівольтами й бічними пілястрами – на другому–третьому поверхах. Вертикальні членування позначено міжвіконними лопатками першого та пілястрами другого поверхів, що доходять на розкріповках до вінцевого карниза. Ліворуч на фасаді об'єму-вставки – парадно оформлений вхідний отвір з люнетом, увінчаний трикутним сандриком, над яким прорізано пари вузьких вікон. Праворуч від входу – вісь балконів, що якось пом'якшує асиметрію фасаду. На фланзі вставки розміщено широкі тридільні вікна, декоровані на другому–третьому поверхах фігурними сандриками. Позбавлений декору верхній (четвертий) поверх вирішено у дусі індустріального домобудування. Будинок – цікавий зразок акцентної споруди на наріжній садибі, що склалася історично.

1905 – 07 у будинку проживав Міщенко Федір Іванович (1874–1933) – історик церковного права, візантолог, акад. УАН (з 1920). По закінченні Київської духовної академії викладав у ній церковне право, професор. У 1918 – на поч. 1919 – член Ученого комітету при Міністерстві ісповідань Української Держави і Міністерстві культів УНР. В УАН очолював комісію з вивчення візантійської літератури та її впливу на Україну (з 1919), академік кафедри церковної історії (з лютого 1920), керівник кафедри історії культурно-ідейних течій в Україні 16–18 ст. 1928 безпідставно виключений з членів ВУАН. Пізніше мешкав на вул. Гоголівській, 34. Похований на Лук'янівському цвинтарі.

Тепер у частині приміщень державна установа, бібліотека [1702].