1870 коштом Свято-Володимирського братства ревнителів православ'я та його членів – колекціонера, письменника А. Муравйова і протоієрея Києво- Софійського собору П. Лебединцева придбано садибу на розі вулиць зі старим дерев'яним будинком. 1883 у садибі зведено двоповерхову цегляну споруду притулку, яку 1900 розібрано, на її місці розпочато будівництво нового двоповерхового будинку з підвалом. Будівельні роботи проведено, імовірно, під наглядом та керівництвом арх. Є. Єрмакова за його ж проектом. 1902 зроблено триповерхову прибудову до цього будинку вздовж вул. Стрілецької за проектом того ж архітектора та під його наглядом. Станом на 1919 у підвалі розміщувалася двокласна парафіяльна школа, у багатокімнатній квартирі № 2 – бібліотека, зала та кабінети. Всього налічувалося 17 квартир (разом з бібліотекою та школою), сім з них займали підвальні приміщення. В тилу садиби містився дерев'яний флігель (не зберігся). Після націоналізації (1920–21) будинок використовувався трестом «Київпромбуд» як житловий. 1940 надбудовано поверх зі збереженням принципів пластичного вирішення та декорування чолових фасадів. Чотириповерховий, цегляний, пофарбований, у плані Г-подібний, завершений двосхилим дахом з бляшаною покрівлею. Двосекційний: наріжна секція триповерхова на цокольному напівповерсі; прибудована секція на вул. Стрілецькій – чотириповерхова з проїздом у двір. Первісно дворядне планування змінено. Перекриття пласкі, сходи гранітні, фундаменти стрічкові. Оформлений еклектично з домінуванням рис неоренесансу.

Композиційне вирішення чолових фасадів визначають три горизонтальні підвіконні смуги, об'єднані з міжповерховими карнизами у пластичні цегляні фризи, завдяки чому тектонічна схема споруди має на фасадах чітке архітектурно-художнє виявлення. Важливими елементами членування є різноманітні за своєю пластикою лопатки у міжвіконних простінках, рустовані на першому й оздоблені геометризованим цегляним декором на другому і третьому поверхах. Поступове полегшення пластичного рисунка і світлотіньової гри по вертикалі простежується також у рішенні надвіконних фільонок, заповнених штампованими рослинними або геометричними рельєфами. Декоративне оздоблення доповнюють три пластичні розкріповки обох фасадів, а також варіювання різноманітним цегляним декором у вигляді сухариків, зубчиків та інших елементів. Чоловий фасад прибудови вирішено ідентично фасадам наріжної секції – його спрощені деталі підкреслюють акцентний характер останньої. Виняток становить суцільно вкритий ліпленням орнаментальний фриз між другим і третім поверхами. Дворові фасади вирізняє винятковий лаконізм оздоблення.

Будинок – характерний зразок рядової забудови Києва поч. 20 ст.

У кін.19 – на поч. 20 ст. в садибі містився безкоштовний притулок Свято- Володимирського православного братства для тих, хто виявив бажання прийняти святе хрещення. Заснування такого притулку було викликане необхідністю захистити цих людей від помсти з боку їхніх батьків, родичів, колишніх одновірців. Мешканці притулку вивчали Святе Письмо, обряди і богослужіння у православних церквах. Прийнявши хрещення й визначившись з роботою, вони залишали притулок і отримували від братства грошову допомогу від трьох до 40 крб. на одну особу.

У цьому ж будинку діяла братська школа, влаштована за типом однокласної церковнопарафіяльної школи. У двох її групах навчалися хлопчики й дівчатка з найбідніших родин Києва. 1890 в ній налічувалося 54 учня. При навчальному закладі було створено власну бібліотеку з кількох сотень книжок, які купували й на пожертви заможних киян, зокрема княгині О. Демидової, вдови колишнього міського голови П. Демидова князя Сан-Донато, яка подарувала для цього 100 крб. З 1902 при школі діяв музей наочного приладдя.

Тут також містилася єпархіальна братська бібліотека, книжковий фонд якої складав кілька тисяч томів. Заснована з ініціативи протоієрея П. Лебединцева. При бібліотеці діяла безкоштовна народна читальня. В її залі з жовтня 1904 відбувалися регулярні публічні читання з питань віри, моралі та історії церкви, влаштовувалися різні місіонерські заходи Свято-Володимирського братства. З 1920-х рр. використовується як житловий [1700].