Після націоналізації 1921 будинок використовувався різними установами. У серед. 1990-х рр. переданий Посольству Фінляндської Республіки. Тоді ж проведено капітальний ремонт будинку з пристосуванням його до нової функції, під час якого первісні дерев'яні балкові міжповерхові перекриття замінено на залізобетонні, цокольну частину облицьовано сірим полірованим гранітом тощо. Триповерховий на цокольному напівповерсі, цегляний, побілений, у плані ромбоподібний. Дах двосхилий, з двома пласкими крайніми бічними ділянками, покрівля бляшана. Односекційний, з кам'яними двомаршовими сходами – парадними і господарськими. Планування коридорного типу з двобічним розташуванням приміщень. Підмурки стрічкові. Перекриття поверхів – залі зобетонні плити. Оформлений еклектично.

Чоловий фасад поповерхово прорізано ритмом з дев'яти отворів. Симетрію його композиції, яку дещо порушує бічне положення головного входу, підкреслено двома ідентичними бічними розкріповками на дві віконні осі кожна, завершеними високими прямокутними аттиками. Утворені розкріповками вертикальні акценти врівноважено системою потужних, профільованих горизонтальних гуртів першого та другого поверхів. Гурт другого поверху акцентовано ритмом зубців. Розташовані між розкріповками прямокутні вікна на першому поверсі облямовано стилізованими «тюдорівськими» лиштвами. Вікна другого і третього поверхів мають спрощене оформлення, дещо ускладнене підвіконними елементами (на третьому поверсі – фартушки). Вертикальні членування акцентують модерністськи трактовані лопаткоподібні стрічки, що підкреслюють наріжні частини бічних розкріповок на рівні другого–третього поверхів. Дворовий фасад прорізано ритмом видовжених прямокутних вікон з широкими лучковими клинчастими перемичками, які чітко виділяються на цегляній фактурі стіни, розчленованої горизонталлю гурта між першим та другим поверхами. Фасад завершує антаблемент з профільованим тягнутим карнизом, який підкреслено ритмом сухариків.

Будинок – виразний зразок житлової споруди кін. 19 ст.

В 1910-х рр. у квартирі № 3 містилося Київське губернське у фабричних і гірничо-заводських справах присутствіє відомства Міністерства торгівлі і промисловості. Його очолювали київські губернатори О. Гірс (1909–12), М. Суковкін (1912–15) і О. Ігнатьєв (1915–17). До складу присутствія входили також віце-губернатор, старший фабричний інспектор, прокурор окружного суду, начальник губернського жандармського управління, окружний інженер Південно-Західного гірничого округу. Представниками від фабрикантів були відомі підприємці Я. Гретер, Д. Марголін, М. Чоколов, барон М. Штейнгель, від гірничої промисловості – інж. А. Страус.

За цією ж адресою функціонувала фабрична інспекція Київської губернії.

З 1911 до поч. 1920-х рр. у квартирі № 2 проживав Морозов Павло Іванович (1846–1927) – хірург, доктор медицини (з 1875), професор медичного факультету Київського університету, завідувач кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії (1886–1910, 1917– 22) університету. Один з ініціаторів і організаторів медичного відділення при Вищих жіночих курсах (1907, завідувач кафедри анатомії на ньому), перетвореного на Київський жіночий медичний інститут, його директор (1916–20). Організатор і директор Самаритських курсів Товариства допомоги для інтелігентних жінок (1903–14). Сприяв поширенню у Києві зуболікувальних шкіл, викладав у цей час у зуболікувальних школах Л. Бланка і М. Жука, також у Київському художньому училищі. Декан медичного факультету університету (1919), проректор Київської державної медичної академії (1921). У листопаді 1922 звільнений зі складу штатних професорів медінституту. Займався проблемами воєнно-польової та оперативної хірургії, топографічної анатомії. Раніше жив на сучасних вулицях Ш. Руставелі, 40 (кін. 19 ст. – 1905), Горького, 14 (1905–08), в будинку університету на вул. Володимирській (1908–11).

Тепер – офісний будинок Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв [1692].