До 1940-х рр. мав № 26. У 1860-х рр. садиба, забудована невеликими дерев'яними спорудами, займала весь фронт кварталу між вулицями Ярославів Вал і Рейтарською, на розі з вул. Ярославів Вал були сад і город. Належала чиновнику Г. Вєтрову, з 1878 – дворянину А. Солонині, який у грудні 1882 продав незабудовану частину ділянки на розі з вул. Ярославів Вал. На ділянці, що залишилася в А. Солонини, розташовувався мішаний двоповерховий будинок на розі з вул. Рейтарською, одноповерховий дерев'яний будинок приблизно на місці сучасного № 28 (зведений 1876–77 за проектом арх. О. Хойнацького), за ним – дерев'яні сараї при цегляному брандмауері (1877, арх. О. Хойнацький). По смерті А. Солонини маєтність успадкувала його дружина М. Солонина, яка продала 1890 садибу дворянину В. Германовичу. З 1912 нею володів домовласник М. Шампаньєр, з 1913 – Й. Штейн- берг, на замовлення якого було зведено наявний прибутковий будинок. У 1916 – 19 нерухомість належала інж.-механіку Ф. Михайловському. В радянський час будинок націоналізовано й пристосовано під комунальне житло. В будинку були парадний вхід з мармуровими сходами й чорний вхід – з гранітними, дві ліфтові шахти; на першому й другому поверхах – по дві п'ятикімнатні квартири, на третьому – сьомому поверхах – по одній шестикімнатній та одній п'ятикімнатній квартирі. Над центральним гранчастим еркером була вежоподібна мансарда з однією кімнатою, фланкована невеликими аттиками, які увінчували й бічні осі (завершення втрачені в 1960-х рр.). Використовувався як прибутковий житловий будинок. На ділянці були також старий наріжний житловий будинок, флігель і дерев'яні служби (не збереглися).

Семиповерховий з підвалами, цегляний, у плані близький до прямокутника, з тильним ризалітом. Дах двосхилий на дерев'яних кроквах, покрівля бляшана. Планування односекційне коридорне з центральним розташуванням сходового вузла. Тримаршові парадні сходи мармурові, чорні – гранітні. Перекриття пласкі. Оформлений у стилі модерн з використанням стилізованих романо-готичних деталей. Композиція чолового фасаду симетрично-осьова. Підкреслено вертикальну тридільну структуру його формують центральний з вузькими вікнами гранчастий еркер над входом та ряди бічних балконів. Архітектурний декор складається з горизонтальних із заломом трипелюсткових сандриків в оформленні вікон, напівколонок у простінках вузьких здвоєних вікон четвертого та сьомого поверхів, міжповерхового (над п'ятим поверхом) та вінцевого карнизів, прикрашених навісними напівстовпцями та поясом, що імітує машикули. Низ еркера оздоблено пласким ліпленим рельєфом з рослинним орнаментом. Парадний вхід акцентовано кілеподібним гуртом. У вхідному тамбурі збереглася кесонована склепінчаста стеля, в кесонах вміщено ліплені готичні хрести.

Будинок – важлива складова історичної забудови вулиці, цінний зразок архітектури доби модерну.

З поч. І920-х рр. до 1940 у квартирі № 4 на другому поверсі праворуч проживав Кричевський Василь Григорович (1872–1952) – архітектор, живописець, графік, художник театру і кіно, майстер декоративно-ужиткового мистецтва, один з творців українського національного стилю в мистецтві новітньої доби. Був у числі засновників Української державної АМ (листопад 1917) , її професор. У роки проживання в цьому будинку професор художнього й архітектурного інститутів; консультант, художник-оформлювач кількох фільмів, поставлених на Київській і Одеській кіностудіях, у т. ч. О. Довженком. Виконав декорації до фільмів – «Тарас Шевченко» (1925), «Звенигора» (1927), «Назар Стодоля», «Сорочинський ярмарок» (обидва – 1936). Розробив архітектурні проекти будинку Музею Т. Шевченка в Каневі (1932–34, у співавт. з П. Костирком), першу чергу будинку письменників «Роліт» на розі вулиць М. Коцюбинського та Б. Хмельницького, 68 (1930–31; збудовано 1934), надгробка М. Грушевського на Байковому цвинтарі (1935), оформлення інтер'єрів будинку Історичної секції ВУАН на вул. Володимирській, 35. Ініціатор реставрації будинку, в якому проживав Т. Шевченко (пров. Т. Шевченка, 8-а), проведеної 1928–29. Багато працював у галузі декоративно-ужиткового мистецтва (проектував килими, вишивки, вибивки, посуд, меблі), книжкової графіки, живопису. Публікував мистецтвознавчі дослідження і рецензії в багатьох періодичних виданнях. З 1940 жив на сучасній вул. Б. Хмельницького, 9. Емігрував 1943.

В 1920 – 30-х рр. у квартирі № 3 проживав Кричевський Федір Григорович (1869–1947) – художник-живописець, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1940). У 1917–22 – професор Української державної АМ (1918 і 1920–22 – ректор), в 1922–32 і 1934–41 – Київського художнього інституту (1922– 24 – ректор, з 1934 – проректор). В 1932–33 працював у Харкові. У ці роки написав триптих «Життя» (1925–27), картини «Мати» (1929), «Довбуш» (1932), цикл творів за поемою Т. Шевченка «Катерина» (1937–40), низку портретів. 1943 виїхав у Німеччину, 1945 репатрійований, мешкав в Ірпіні.

У 1937–41 на шостому поверсі проживав з родиною Лисенко Остап Миколайович (1885–1968) – музикознавець, ректор Київської музичної академії (1941–42), доцент Київської консерваторів (1951–68). Син композитора М. Лисенка, засновник кабінету-музею батька при консерваторії (1947), на базі якого відкрито 1980 Меморіальний будинок-музей М. Лисенка (див. ст. 486.42). 1997 на фасаді будинку праворуч від входу встановлено бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом В. Кричевського (ск. Ю. Багаліка, арх. Р. Кухаренко).

Тепер окремі приміщення займають правління Київської обласної організації Товариства «Знання» України, видавництво «Знання», філіал Державної бібліотеки для дітей [1696].