Бічні частини були житловими, опалювалися грубами з топками, що містилися у сінях. Під час дослідження виявлено бароковий характер первісного оформлення фасадів, за яким пам'ятка є близькою до групи будівель Києво-Печерської лаври 1720-х рр. (будинок митрополита, економічний корпус, корпус крилошан тощо). Площини стін і наріжжя споруди прикрашали пілястри, вікна підвальних приміщень розташовувались у розвиненому цоколі, вікна першого поверху – в профільованих нішах. Чоловий (північний) і тильний (південний) фасади було прикрашено щільно розміщеними нішами різноманітної форми. За планом генеральної забудови Подолу (після пожежі 1811) арх. А. Меленського до будинку з півдня зроблено одноповерхову з підвалом прибудову, надбудовано одним цегляним поверхом. З боку головного входу влаштовано двоколонний портик з терасою, на яку пізніше зроблено сходи для входу на другий поверх. Бароковий декор було збито або закладено, увесь об'єм завершено широким вінцевим карнизом з модульйонами, внаслідок чого будівля набула класицистичних рис. У 1980-х – на поч. 1990-х рр. здійснено реставрацію особняка та благоустрій ділянки. На фасадах виявлено основні етапи формування пам'ятки (дослідження і реставрація – архітектори В. Гаврилюк, В. Голубцов, В. Отченашко, А. Подольський).

Двоповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, у плані близький до квадрата. Внутрішнє планування шестикамерне дворядне. Перекриття склепінчасті. Дах вальмовий, покриття бляшане.

Оформленний у змішаних бароковокласицистичних формах (перший поверх має риси бароко, другий – класицизму). Чоловий фасад симетричний, розчленований по горизонталі широким міжповерховим багатопрофільним бароковим карнизом, розкріпованим лопатками першого поверху. Головний вхід акцентовано портиком з колонами іонічного ордера заввишки у два поверхи, що підтримують піддашшя. Завершує споруду широкий антаблемент, карниз якого оздоблено модульйонами. Віконні та дверні прорізи першого поверху мають лучкові перемички. Вікна другого поверху – прямокутної форми, завершені класицистичними сандриками у вигляді поличок.

У будинку збереглися ковані двері та ґрати, кахляні підлоги, дерев'яні коринфські колони, широкі отвори між кімнатами.

Будинок – цінна пам'ятка історичної забудови Подолу, що зводилась у два етапи й поєднує в собі риси бароко та класицизму.

На поч. 18 ст. садиба належала Сичу Стефану Мартиновичу (1671–1742) – священику церкви Спаса (Преображення), яка розташовувалася на цій вулиці (не збереглася). Раніше був лавником Київського магістрату. Батько війта І. Сичівського. Старший син Сичівський Яків Стефанович (1703–65) став священиком цієї ж церкви, успадкував батьківську садибу. Пізніше нею володів середній син С. Сича – Кирило, невістка якого 1787 продала ділянку з мурованим будинком, службами і садом київському купцеві К. Усовичу. Иого родина 1806 продала садибу за борги О. Хотяновському.

1810 садибу придбав купець І. Покровський, після смерті якого 1841 ділянку успадкував його син Покровський Григорій Іванович (1819–97) – купець 2-ї гільдії. Навчався в гімназії й дворянських училищах. 1842–45 – депутат міського товариства з перевірки торгівлі в м. Києві, 1846–48 – ратман Київської міської поліції. З 1851 – гласний Київської міської думи. 1853– 57 виконував обов'язки міського голови. 1854 обраний засідателем Київської палати цивільного суду, 1857 – міським головою Києва. Був церковним старостою церкви Миколи Набережного (з 1849). До 1910 будинком володіла його дружина, яка заповіла садибу своїм онукам Морачевським.

1993 з ініціативи Фонду І. Мазепи та за підтримки українців діаспори в будинку було відкрито Музей гетьманства [1681].