У 1880-х рр. на ній розташовувалися: змішаний двоповерховий будинок по фронту вулиці; господарські будівлі на межі з садибою № 18; великий сад, а також вільна після знесення старої забудови ділянка на розі з пров. Михайлівським. У кін. 1880-х рр. ділянку з будівлями придбав дійсний статський радник Є. Афанасьєв. 1888 на його замовлення на межі з садибою № 18 зведено ще один триповерховий цегляний будинок за проектом арх. В. Ніколаєва. Пізніше тут упродовж багатьох років розташовувався готель «Софія», де зупинявся письменник О. Купрін. У кін. 19 ст. господарями садиби стали спадкоємці чиновника Є. Афанасьєва, які невдовзі продали її С. Нехаєвській (остання власниця садиби).

Житловий будинок композиторів запроектував 1940 арх. М. Холостенко. Підготовка будівельних робіт тривала і 1941. На засіданні техніко-експертної архітектурної ради 24 січня 1941 розглядалося питання про затвердження технічного проекту будинку. Рада визнала об’ємно-планувальне вирішення споруди цікавим і в цілому схвалила проект. Водночас були зроблені зауваження щодо планування й оформлення екстер’єру. У зв’язку з початком Великої Вітчизняної війни 1941-45 проект залишився не здійсненим.

1953 новий ескізний проект на основі типових житлових секцій «Київпроекту» виконав архітектор цього інституту Й. Кривоглаз. На першому поверсі було запроектовано дитячий садок на 25 місць і майстерню для переписування нот.

Під час розгляду проекту автору були поставлені досить жорсткі умови, одна з яких – спростити оформлення фасадів – невдовзі набула форм закону, втілившись в урядовій постанові від 4 листопада 1955 «Про усунення надмірностей у проектуванні й будівництві».

Навесні 1956 в проектне завдання внесено корективи. Згідно з проектом, між основним об’ємом будинку № 16 та будинком № 18 мала бути зроблена вставка – тераса з пласким дахом. У нижній частині вставки розташовувався проїзд у двір. Було вирішено: замість тераси влаштувати житлову квартиру та відмовитися від усіх декоративних елементів у цій частині споруди (балюстрад, картушів, кесонового склепіння тощо). Під час будівництва зазнав змін і основний об’єм будинку – майже всі декоративні деталі було спрощено, замість передбаченого в проекті рожевого граніту використано темно-сірий. П’ятиповерховий на високому нежитловому цоколі, рустованому брилами граніту, цегляний. У плані наближений до Г-подібного. Двосекційний. Чоловий фасад, орієнтований на вул. Софійську, має композицію, що ґрунтується на чіткому ритмі однакових за формою та розмірами віконних прорізів. Фасад з боку пров. Михайлівського біля торця має ризаліт з лоджіями. Горизонтальне членування підкреслено карнизами над третім та п’ятим поверхами, вертикальне – балконами. Вуличні фасади завершено карнизом великого виносу. Основними пластичними елементами дворового фасаду є два масивні гранчасті ризаліти, що порушують статику великомірної стіни. На площинах фасадів розташовано балкони. Завершує фасад широка смуга змодельованого в цеглі декору, що надає йому особливого колориту.

Будинок формує ріг вул. Софійської та пров. Михайлівського, є важливим містобудівним акцентом у забудові двох міських вулиць.

У будинку проживали відомі діячі культури.

1957-93 у квартирі № 29 на третьому поверсі у правому крилі будинку – Домінчен Климентій Якович (1907-93) – композитор, диригент, народний артист УРСР (з 1973). У ці роки працював над балетами «Снігуронька» (1965), «Про що співала трембіта» (1970), «Лісоруби» (1975); ораторіями «Труд і Мир» (1959), «Салют, Перемого!» (1985); кантатами «Вольний син і вольна мати» (1964), «Переможці» (1983); симфонічними, естрадними, хоровими, вокальними творами; створив музику до театральних вистав і кінофільмів. Відзначений Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1986).

1956-83 у квартирі №33 на четвертому поверсі – Зноско-Боровський Олександр Федорович (1908-83) – композитор, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1979). Написав численні симфонічні та вокально-симфонічні твори, концерти для віолончелі (1969), гобоя (1971), флейти (1973), валторни (1976), квартет (1977) та ін., автор праць з музикознавства.

1956-86 у квартирі № 37 на п’ятому поверсі – Зубцов Євген Микитович (1920-86) – композитор, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1979). У 1954- 59 – керівник Республіканського естрадного оркестру. Написав музику до балету «Вогонь і крила» (1978), вокально-симфонічні, симфонічні концерти для різних інструментів з оркестром, п’єси для естрадного оркестру, хори, пісні, музику до кіно- і телефільмів, театральних і радіовистав.

1957-97 у квартирі № 18 на п’ятому поверсі – Коломієць Анатолій Панасович (1918-97) – композитор, педагог, заслужений діяч мистецтв України (з 1994). По закінченні 1951 аспірантури при Київській консерваторії (учень Л. Ревуцького) викладав у ній, з 1971 – професор. У роки проживання в цьому будинку створив музику до балету «Улянка» (1959), кантату до 200-річчя

І. Котляревського (1969), хор «Моя любов» (1966), «Українську сонату» для скрипки і фортепіано (1994). Автор обробок народних пісень та інших творів.

1957-89 у квартирі № 36 на четвертому поверсі у правому крилі будинку – Майборода Платон Іларіонович (1918- 89) – композитор, народний артист

УРСР (з 1968) і СРСР (з 1979). Брат композитора Г. Майбороди. Автор вокально-симфонічних творів, зокрема поеми «Тополя» (1966, за Т. Шевченком), кантати «Полтава» (1974), створив думи «Кров людська – не водиця»

(1960) , «Партизанська дума» (1963), хори. Написав багато широко відомих ліричних пісень на вірші А. Малишка, Т. Масенка, М. Нагнибіди, О. Ющенка, серед яких: «Рідна мати моя» («Пісня про рушник», 1959), «Пісня про козацькі могили» (1962), вальс «Дніпрові хвилі» (1963), «Моя стежина» (1970), «Рідна земле моя» (1973). У цей час написав музику до драматичних вистав і кінофільмів – «Далеке і близьке» (1957), «Гроза над полями» (1958), «Літа молодії» (1959), «Дмитро Горицвіт»

(1961) , «Абітурієнтка» (1973), «Прості турботи» (1974), «Прощайте, фараони» (1975), «Дипломати мимоволі» (1977). Автор збірки «Українські народні пісні в записах Платона Майбороди» (1986). Відзначений Державною премією

СРСР (1950), Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1962).

1956-73 у квартирі № 6 на третьому поверсі – Поляков Петро Андріанович (1907-73) – композитор, диригент, заслужений артист УРСР (з 1946). У 1956-62 – головний диригент Київського театру музичної комедії, 1951 – 58 – викладач Київської консерваторії. Написав музичні комедії «Кого я кохаю» (1959), «Не заважайте нам любити» (1960), симфонічні, вокально-симфонічні твори, романси, музику до театральних і радіовистав.

1956-77 у квартирі № 8 на третьому поверсі у правому крилі будинку, пізніше в квартирі № 25 на першому поверсі у лівому крилі – Ревуцький Лев Миколайович (1889-1977) – композитор і педагог, музичний та громадський діяч, народний артист СРСР (з 1944), акад. АН УРСР (з 1957), Герой Соціалістичної Праці (1969). В ці роки працював над відновленням і редагуванням своїх ранніх творів та творів інших авторів, насамперед М. Лисенка. Здійснив оркестрування своєї вокальної поеми «Хустина», за спогадами відтворив першу частину 1-ї симфонії, відредагував фортепіанний концерт фа-мажор, низку інших творів. Як професор та керівник кафедри композиції Київської консерваторії багато уваги приділяв вихованню кадрів музикантів. Серед його учнів – композитори В. Гомоляка, М. Дремлюга, Г. Жуковський, В. Кирейко, Г. та П. Майбороди, А. Філіпенко. Член учених рад Київської консерваторії й Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. Брав участь у редагуванні Української Радянської Енциклопедії, підготовці академічного видання творів М. Лисенка. Відзначений Державною премією СРСР (1941), Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1966).

1956-62 у квартирі № 22 на шостому поверсі – Свєчников Анатолій Григорович (1908-62) – композитор, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1954).

1944-61 викладав у Київській консерваторів. В цей час написав музику до балету «Ніч перед Різдвом» (1959), інструментально-вокальні твори, здійснив обробки народних пісень.

1956-83 у квартирі № 42 – Сєчкін Віталій Васильович (1927-88) – піаніст, композитор, заслужений артист УРСР (з 1960). З 1955 викладав у Київській консерваторії (з 1978 – професор). З 1984 – у Молдавській консерваторів. Написав концерт для фортепіано з оркестром (1962), дві сонати для фортепіано, дві сонати для скрипки (1969, 1970), три поеми (1966-69), скерцо (1973), мініатюри для фортепіано, віолончелі, скрипки, хори, романс «Моя надія – Україна» (1963).

1977 на фасаді будинку з боку вул. Софійської встановлено меморіальну дошку Л. Ревуцькому (ск. О. Ковальов, арх. С. Миргородський). Являє собою оригінальну архітектурно-скульптурну композицію. Відлитий з бронзи горельєфний портрет композитора немов виростає із заокругленої форми тла (діам. – 1,2 м). Розміщений в арковій ніші (вис. – 2,6 м, шир. – 1,9 м), влаштованій на місці одного з вікон першого поверху. Під портретом Л. Ревуцького, зображеного гранично зосередженим, зануреним у творчу роботу, в нижній частині ніші розташована пластично-декоративно трактована бронзова стрічка (шир. – 0,4 м, довж. – 2 м) з написом. Бронзові компоненти врівноважено співвідносяться між собою і гармонійно узгоджуються з архітектурними формами. Меморіальний знак вирізняється мистецькою довершеністю й органічним зв’язком з архітектурою будинку. Декоративно вирішене теракотове облямування ніші-арки перегукується з орнаментально-декоративною теракотовою вставкою із зображенням ліри над вікном другого поверху по осі ніші, а також з теракотовими карнизами, які проходять над третім і п’ятим поверхами. Меморіальна композиція є своєрідним ідейно-художнім акцентом фасаду будинку.

1992 на фасаді будинку з боку пров. Михайлівського відкрито бронзову меморіальну дошку з барельєфним портретом П. Майбороди (ск. М. Білик, арх. А. Чемерис).

2000 на фасаді будинку з боку вул. Софійської встановлено бронзову меморіальну дошку композитору, музикознавцю, педагогу Ольховському Андрію Васильовичу (1899-1969), який жив 1934-43 у будинку, що раніше стояв на цьому місці (ск. В. Луцак). Тепер у цокольному поверсі містяться Музичний фонд і Центр музичної інформації спілки композиторів України, музична майстерня.