Вона займала територію сучасних ділянок на вул. Софійській, 18 і 16/16 з виходом на червоні лінії забудови вул. Софійської і пров. Михайлівського (у таких межах садиба залишалася до спорудження в 1955-56 житлового будинку Спілки композиторів України – № 16/16). У 1863 на ній розташовувалися одноповерховий з мезоніном дерев’яний житловий будинок на сім вікон на цегляному напівповерсі, звернений до вулиці, та цегляні одноповерхові службові будівлі. Наріжну частину ділянки, що виходила на пров. Михайлівський, займав великий сад. 1887 садибу придбав лікар і вчений Є. Афанасьев, на замовлення якого за проектом арх. В. Ніколаєва було зведено новий житловий будинок (первісно № 16, тепер № 18). Після смерті власника садибою володіли його нащадки, 1900- 16 – дружина депутата Київського депутатського зібрання В. Нехаєвського Софія, 1916-19 їхні діти – Є. та Ю. Нехаєвські. 1922 садибу націоналізовано.

Будинок використовувався як прибутковий – здавався поквартирно внайм, на поч. 20 ст. – як готель («Софія» і «Стародавня Русь»). 1917-18 тут містився господарський відділ Генерального секретаріату УНР. У радянський час – житловий будинок. Триповерховий на цокольному поверсі, цегляний, у плані Г-подібний, односекційний. Композиція чолового 11-осьового фасаду симетрична. В його оформленні використано мотиви неоренесансу. Фланги фасаду в межах двох віконних осей виділено розкріповками, рустуванням двох верхніх поверхів, аркатурним фризом і ступінчастими аттиками зі слуховими вікнами. Виконаний у цеглі декор створює характерний образ споруди з насиченим світлотіньовим моделюванням. Об’ємно-просторова композиція й архітектурне вирішення будинку стилістично орієнтовані на естетику масової забудови міста кін. 19 ст. Тепер у цокольному і на першому поверхах – Центр орендних зв’язків радіо і телебачення «Укртелеком».