Одним з перших власників ділянки (з 1859) був житомирський купець 3-ї гільдії М. Насонов. 1860 він одержав дозвіл на будівництво в садибі трьох цегляних споруд – житлових будинку й флігеля на червоній лінії забудови вулиці та сараю зі стайнею на подвір’ї. Проекти головних двоповерхових будинків розробив і завірив міський арх. М. Самонов.

1870 М. Насонов звів на подвір’ї ще один двоповерховий флігель. Ці споруди заклали основу периметральної забудови навколо невеликого внутрішнього двору. 1902 сини М. Насонова змінили оформлення проїзду в двір між головним будинком та чоловим флігелем. Тут було зведено цегляну на склепіннях двоповерхову прибудову з входом до типолітографії, розміщеної у підвалі фасадного будинку, що з’єднала обидві споруди. Проект прибудови з проїздом виконав технік-арх. А.-Ф. Краусс. Остаточно формування садибної забудови завершив 1904 новий власник – козак І. Свідерський, на замовлення якого 1906 замість старих дерев’яних служб на подвір’ї за проектом арх. М. Гарденіна зведено нові цегляні (знесені у 1990-х рр.). Одночасно вікна першого поверху нижнього головного будинку замінено на вітринні прорізи влаштованого тут магазину. Таким чином забудова садиби одержала у плані форму замкненого каре, утвореного двоповерховими житловими (з торговельними та виробничими приміщеннями в нижніх поверхах) та господарськими спорудами.

Будинки двоповерхові з підвалами, цегляні, тиньковані. Виконані в стилі ранній неоренесанс, на ордерній основі. Будинок, розташований вище на схилі, односекційний, первісно двоквартирний, у плані прямокутний. Фасад симетричний семивіконний, з розташуванням входу ліворуч, має розвинені міжповерховий та вінцевий карнизи. Центральну тривіконну частину фасаду виділено розкріповкою, розчленовано на першому поверсі лопатками, на другому – коринфськими пілястрами, якими підкреслено й наріжжя будинку. Вікна другого поверху – з півциркульними перемичками, виділені лучковими сандриками. Вісь симетрії було акцентовано балконом на другому поверсі (втрачений) і тридільним прямокутним аттиком (зберігся частково). Будинок, розташований нижче, у плані Г-подібний. Асиметрична композиція фасаду утворена внаслідок добудови вставки з проїздом. Другий поверх розчленовано пілястрами коринфського ордера у простінках вікон з профільованими прямокутними лиштвами, підвіконня оформлено фільонками. Композиційний центр первісного об’єму акцентовано тридільним прямокутним аттиком аналогічно сусідньому будинку. Перші поверхи обох споруд спочатку мали рустування. Елементи їхнього декору частково втрачено, змінено первісне планування.

Садиба – типовий зразок малоповерхового міського будівництва 2-ї пол.

19 ст., вирізняється поєднанням житлових, господарських, торговельних і громадських функцій.

З 1905 у садибі містилася Художньо-реміснича навчальна майстерня друкарської справи. Головою ради був О. Никольський – інспектор для нагляду за друкарськими, літографічними та іншими закладами, за книжковою торгівлею в Києві Управління Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора. До 1911 завідував курсами і викладав малюнок Васильченко Павло Іванович (1865-?) – живописець, графік. Мешкав у цьому будинку. Викладачем малювання, з 1911 – завідувачем курсів працював Красицький Фотій Степанович (1873-1944) - живописець, графік. Внучатий небіж Т. Шевченка. Одночасно викладав у Київському художньому училищі. Жив на сучасній вул. Брюсова, 20/16. Техніку та книгодрукування викладав Кульженко Василь Стефанович (1865-1934) – книговидавець, власник фотолітодрукарні, редактор-видавець журналу «Искусство и печатное дело» (1909-10), згодом – «Искусство. Живопись. Графика. Художественная печать» (1911-12); друкувався у типолітографії, розміщеній у цій садибі. Жив на вул. Пушкінській, 4 (будинок не зберігся).

Тепер будинки використовуються як офісні.