З поч. 1830-х рр. її власниками були статський радник П. Зуєв та його дружина К. Зуєва. Ділянка первісно входила до складу великої садиби, що займала більшу частину кварталу та включала територію сучасних прибудинкових ділянок на вулицях Шовковичній, 5, 5/17; Інститутській, 19; Липській, 8/21. На садибі пл. понад 1290 кв. сажнів стояли одноповерховий дерев'яний особняк на межі з вул. Інститутською, в глибині подвір'я — житлові та службові флігелі, екіпажна, стайня з фуражним відділенням, льодовня, дров'яники тощо. За духівницею 1872, майно перейшло у власність дочок П. Зуєва — Катерини і Варвари. 1884 вони виділили в окрему садибу 400 кв. сажнів землі на розі вулиць Інститутської та Липської (сучасна ділянка на вул. Інститутській, 21/8) і продали її генерал- майору М. Демидовському. Згідно з планом 1884, з боку вул. Шовковичної забудови не було. Приблизно в первісних межах та без істотних змін у забудові, яка залишалася одноповерховою дерев'яною, садиба проіснувала до поч. ст., коли її власником став князь В.Кочубей, представник відомого в Російській імперії дворянського роду, садибу націоналізовано.
На поч. 1940 вільну ділянку на вул. Шовковичній, 5 рішенням Київської міськради відведено під будівництво житлового будинку для працівників ковбасного заводу. Автор проекту — арх. Г. Миронович.
Чотири-, п'ятиповерховий з підвалом, цегляний, у плані прямокутний, одно- секційний. На кожному поверсі розплановано чотири двокімнатні квартири. Залізобетонні двомаршові сходи розміщено на центральній осі плану. Перекриття пласкі дерев'яні, над підвалом — цегляні склепінця на рейках, фундаменти стрічкові, муровані з цегли. Дах двосхилий по дерев'яних кроквах, покрівля бляшана.
Оздоблений на основі класичних архітектурних форм. Композиція чотириповерхового чолового фасаду ритмічна, симетрична відносно осі центрального входу, підкресленого незначною опуклістю стіни на рівні двох нижніх поверхів. Прилеглі з боків пари вікон фланковано широкими пласкими лопатками. Крайні бічні осі з широкими прорізами оснащено балконами з ґратчастими огорожами. Горизонтальні членування виявлено уступом низенького цоколю, гладеньким фризом під профільованим вінцевим карнизом. Оформлення тильного п'ятиповерхового фасаду суто утилітарне. Стіну на рівні всіх поверхів прорізано прямокутними вікнами, крайні з яких три- дільні. Поряд з широкими вікнами — два ряди балконів. Фасад завершує триуступчастий карниз.
Архітектура споруди відображає стилістичні пошуки нового образу житлового будинку в передвоєнні роки.
1950 у квартирі № 3 будинку проживав Власов Олександр Васильович (1900—62) — архітектор, дійсний член і член президії Академії архітектури УРСР (з 1945), дійсний член (з 1947) і президент Академії архітектури СРСР (1950—55), лауреат Ленінської премії (1959).
У роки проживання в цьому будинку головний архітектор Києва (1944) керував проектуванням і забудовою Хрещатика (1948—56) і розробкою генплану міста (1949). Створив проекти розпланування паркових зон (у т. ч. Центрального ботанічного саду АН УРСР) на схилах Дніпра та Трухановому острові (1944—50), Зеленого театру (1949, у співавт.) та ін. Один із авторів пам'ятника В. Леніну на бульв. Т. Шевченка в Києві (1946). Відзначений Державною премією СРСР (1950).
вул. Шовковична, 5
Тепер частину приміщень займають офіси.