Садибу безпосередньо з'єднано з будинком ЦК КПУ (тепер — Адміністрація Президента України). Будинок у спрощених архітектурних формах зведено будівельним управлінням при Управлінні справами ЦК КПУ коштом місцевого бюджету. П'ятиповерховий, цегляний, тинькований, у плані прямокутний, із заскленими лоджіями на чоловому фасаді. Через невиразність архітектурних форм отримав назву «бункер». Перший поверх займає великий хол, другий — п'ятий — вісім службових квартир, що надавалися на період виконання відповідних посадових обов'язків першому та другому секретарям ЦК КПУ, голові Президії Верховної Ради УРСР, голові Ради міністрів УРСР, голові КДБ УРСР, командувачу КВО. Дві квартири — резервні. На п'ятому поверсі розташовувалася п'ятикімнатна квартира першого секретаря ЦК КПУ. У січні 1991 будинок на короткий час був переданий у розпорядження готельного комплексу «Київ» під номери люкс. Пізніше під-порядкований Державному управлінню справами Адміністрації (2005—10 — Секретаріат) Президента України. Тут розташовувалися посольство Бельгії, офіси банків тощо.
У будинку проживали державні та партійні діячі УРСР.
1979—84 — Ватченко Олексій Федосійович (1914—84) — партійний та державний діяч УРСР, перший секретар Хмельницького (1959—63), Дніпропетровського (1963—64, 1965—76), Черкаського (1964—65) обкомів КПУ, член ЦК КПРС, політбюро ЦК КПУ (з 1966). Герой Соціалістичної Праці (1973). Під час проживання в цьому будинку — голова Президії Верховної Ради УРСР (1976—84), заступник голови Президії Верховної Ради СРСР (жовтень—листопад 1984). Похований на Байковому цвинтарі.
1979—87 — Ляшко Олександр Павлович (1915—2002) — партійний та державний діяч УРСР, секретар парткому Новокраматорського машинобудівного заводу (з 1947), перший секретар Краматорського міського комітету КПУ (1952—54), секретар, другий секретар (з 1954), перший секретар Донецького обкому КПУ (1960—63), (другий секретар ЦК КПУ (1966— 69), голова Президії Верховної Ради УРСР (1969—72). Герой Соціалістичної Праці (1985). Під час проживання в цьому будинку — голова Ради міністрів УРСР (1972—87). З травня 1986 очолював Республіканську урядову комісію з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Звільнений з посади у липні 1987 рішенням сесії Верховної Ради УРСР. Похований на Байковому цвинтарі.
1982—1987 — Муха Степан Несторович (1930—93) — державний та партійний діяч УРСР, заступник завідуючого відділом комсомольських організацій ЦК ЛКСМУ (1958—59), перший секретар Чернігівського обкому комсомолу (1959—61), другий секретар Чернігів-ського міському КПУ (1963—66), голова виконкому Чернігівської міськради (1966—70), завідуючий промислово - транспортним відділом Чернігівського обкому КПУ (1970—71), інспектор ЦК КПУ (1971—73), заступник (1973—75), перший заступник (1975—78) голови КДБ при Раді міністрів УРСР (з липня 1978 — КДБ УРСР), генерал-лейтенант (з 1980). У роки проживання за цією адресою — голова КДБ УРСР.
1979—82 — Соколов Іван Захарович (1928—82) — партійний діяч УРСР, секретар парткому Харківського тракторного заводу (з 1954), перший секретар Харківського обласного комітету КПУ (з 1972). У роки проживання за цією адресою — другий секретар ЦК КПУ (1976—82).
1990 у п'ятикімнатній квартирі на п'ятому поверсі — Щербицький Володимир Васильович (1918—90) — партійний та державний діяч УРСР, перший секретар Дніпродзержинського міського комітету КПУ (1952—54), другий (1954—55), перший секретар (1955—57, 1963-65) Дніпропетровського обкому КПУ, секретар ЦК КПУ (1957—61), голова Ради міністрів УРСР (1961—63, 1965—72). Двічі Герой Соціалістичної Праці (1974, 1977), лауреат Ленінської премії (1982). У роки проживання в цьому будинку — перший секретар ЦК Компартії України (1972— 89). Одночасно — член ЦК КПРС (з та Політбюро ЦК КПРС (1971 — 89). Звільнений з посади за власною заявою на вересневому (1989) пленумі ЦК КПУ. Похований на Байковому цвинтарі.
Тепер у будинку розміщуються управління Адміністрації Президента України .