Шести-, семиповерховий з мансардою та підвалом, цегляний, у плані наближений до прямокутного, з двома тильними ризалітами — центральним і бічним, односекційний. Дві сходові клітки — парадну й чорну — розміщено в центрі плану. Перекриття пласкі. Оформлений у стилі модерн з елементами неокласицизму.
Композиція чолового фасаду симетрична, тридільна. Центральну частину з багатодільними прорізами сходової клітки й порталом головного входу фланковано півколонами, увінчаними декоративними вазами, акцентовано лучковим тридільним вікном під дуго-подібним вінцевим аттиком. Бічні дво- віконні розкріповки також завершено потрійним вікном з широкими простінками. Вертикальні елементи доповнюють прилеглі до розкріповок ряди балконів з ґратчастою огорожею. Кожен балкон об'єднує два вузькі віконні прорізи обабіч центрального отвору. Горизонтальні членування утворено облицьованим гранітом цоколем, дощаним рустуванням першого поверху та гуртом під вікнами другого поверху. Прямокутні вікна верхніх поверхів облямовано лиштвами та замковими каменями. Між вікнами та над ними вміщено ліплені вставки з картушами й пальметами, над центральним вікном третього поверху — ліплений герб із зображеннями грифона і лева. Портал головного входу складається з муфтованих півколон, профільованого карниза та трикутного фронтону на рівні другого поверху. Вхід оздоблюють чоловічий маскарон на замковому камені півциркульного люнета, декорований картушами й гірляндами десюдепорт, над чотиристулковими фільончастими дверима. До дверей ведуть п'ять сходи-нок. Отвір проїзду з лучковим завершенням — на правому краї.
Будинок — зразок житлової споруди періоду злету прибуткового будівництва у Києві, деталі декору якого мають мистецьку цінність.
1974—84 у квартирі № 19 на четвертому поверсі проживав Денисенко Володимир Терентійович (1930—84) — кінорежисер, сценарист, народний артист УРСР (з 1983). Закінчив режисерський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1956), з 1959 — його викладач. З 1959 — режисер-постановник Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка.
В роки проживання в цьому будинку поставив фільми: «Дніпровській вітер» (1976, телефільм), «Женці» (1978, Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка, 1979), «Високий перевал» (1982) та ін., більшість з них — за власними сценаріями. Автор збірника «Кіносценарії» (1981).
1987 у цій же квартирі жила його дружина — Наум Наталія Михайлівна (1933—2004) — актриса, народна артистка України (з 1974). Після закінчення акторського факультету Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1958) працювала на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка,

План другого поверху.
Вул. Шовковична, 36/7.

де створила низку яскравих жіночих образів.
У творчому доробку актриси — десятки героїнь, жінок зі складною долею. Більшість її екранних образів стала надбанням національного кінематографа. В період проживання в цьому будинку зіграла ролі: Валентина Іванівна («Ати-бати, йшли солдати...», 1976), Ольга Платонівна («Женці», 1978), Ярослава Петрин («Високий перевал», 1982).
Проживали також на вул. М. Грушевського, 28/2.
1974 у квартирі № 19 мешкав Штокало Йосип Захарович (1897— 1987) — математик, історик науки, акад. АН УРСР (з 1968), чл.-кор. (з 1965) і почесний акад. (з 1978) Міжнародної академії історії наук.
У зазначений період — завідувач відділу історії математики Інституту математики АН УРСР (1956—63), завідувач сектором історії природознавства і техніки Інституту історії АН УРСР (з 1963), професор і завідувач кафедри Київського державного університету ім. Т. Шевченка (1956—72), голова Термінологічної комісії при Президії АН УРСР (1957—67).
Автор праць з історії диференційних рівнянь, операційного числення, історії вітчизняної математики. Відзначений премією ім. М. Крилова (1973).
Раніше проживав на вул. Л. Толстого, 11, квартира № 6.
Тепер частину приміщень займають офіси.