Роботами керував міський арх. П. Спарро. 1882 технік-арх. П. Ворон­цов розробив проекти триповерхового житлового будинку з аптекою на буль­варі (№ 36-а) та триповерхового об'єму на вул. М. Коцюбинського (№ 14), а та­кож одноповерхового господарського флігеля у дворі. На межі 19—20 ст. флігель перероблено на чотириповер­ховий житловий будинок (№ 36-б). У головному будинку було 36 кімнат, з них шість належало власнику, інші зда­валися в найм. Окремі приміщен­ня комплексу використовувалися як казарми, музична школа, жіночі кур­си. Тут містився популярний готель «Київ». Забудова садиби збереглася без значних змін. Бульв. Шевченка, 36 Головний будинок (№ 36). На розі з вул. М. Коцюбинського, на чер­воних лініях забудови. Первісно на кожному поверсі містилося по дві квартири: п'яти і шестикімнатна. Зго­дом частину приміщень першого по­верху відведено під магазини. Чотириповерховий з підвалом, цегля­ний, пофарбований, у плані прямокут­ний. На осі симетрії плану — централь­ний п'ятиповерховий ризаліт зі сходо­вою кліткою. Оригінальності симет­ричній об'ємній композиції надають гранчасті алькери, завершені восьми­гранними вежами, що височать над рівнем даху. Планування дворядне, секційне. Перекриття наземних по­верхів пласкі, підвального — склепін­часті. Дах вальмовий на дерев'яних кроквах, покрівля бляшана. Завдяки майстерній компоновці архітектурних форм і застосуванню мотивів роман­сько-готичної архітектури типовому за структурою житловому будинку на­дано вигляду середньовічного замка-палацу.

Для архітектури чолового і бічного фа­садів характерне зростання декоратив­ності догори. На майже позбавлений оздоб нижній поверх спирається се­редній ярус, що охоплює другий і третій поверхи, об'єднані пласкими ар­ковими нішами. Кожному з отворів першого ярусу основного поля стіни відповідає вікно-біфорій середнього ярусу. Розділені вузенькими імпостами, менші вікна четвертого поверху нага­дують аркатурний фриз, увінчаний розвиненим карнизом. Композиційни­ми акцентами чолового фасаду є високі башти алькерів і аттик центрального ризаліту, завершені декоративними машикулами та пінаклями. Архітектурний декор, що складається з півколонок та пілястр, поребриків, підвіконних нішок у формі хрестоцвітів і прикра­шених шестипелюстковими квітками круглих розеток тощо, виконано з ле­кальної цегли. Над вхідним отвором у центральному ризаліті — широкий бал­кон другого поверху.

В інтер'єрі частково збережене оздоб­лення стель у формі дрібних гуртів та карнизів невиразного рисунка.

Бульв. Т. Шевченка, 36. План третього поверху.

Вул. М. Коцюбинського,14.

Готель (вул. М. Коцюбинського, 14). На червоній лінії забудови вулиці. Триповерховий, цегляний, пофарбова­ний, у плані наближений до прямокут­ного, з тильним ризалітом. Планування коридорного типу з двобічним розта­шуванням приміщень (тепер змінене). Перекриття пласкі. Дах двосхилий на дерев'яних кроквах, покрівля бляшана. Ритмічний за композицією, скромно вирішений чоловий фасад відзнача­ється гарними пропорціями, засто­суванням аркових вікон і квіткових розеток, властивих фасадам наріжного будинку. Бульв. Т. Шевченка, 36-а. Житловий будинок (№ 36-а). На червоній лінії забудови бульвару. Первісно на першому поверсі містила­ся аптека, на верхніх — дві багато­кімнатні квартири. Триповерховий з підвалом, цегляний, пофарбований, у плані прямокутний, з невеликим тильним флігелем вздовж західного брандмауера (призначався для кухонь), від головного будинку на рівні першого поверху відокремлений проїздом у двір. Планування мішаного типу — коридорно-анфіладне. Вісь вес­тибулю і сходової клітки зміщено в бік проїзду. Перекриття пласкі. Дах дво­схилий на дерев'яних кроквах, по­крівля бляшана.

У застосуванні мотивів готичної архі­тектури (стрілчастих вікон на третьому поверсі, зубців, вертикальних елемен­тів у вигляді гранчастих навісних ко­лонок тощо) простежується спроба до­сягти стилістичної єдності з сусіднім будинком. Композиція складається з двох частин: симетричної за побудовою семивіконної та невеликої двовіконної вставки над проїздом. Вісь симетрії з розташованим на ній входом в аптеку підкреслено прямокутним у перерізі еркером другого поверху та тридільним аттиком (декоративна башта на даху втрачена).

В інтер'єрі привертає увагу ліплення стель вестибуля і торговельної зали ап­теки. Плафон останньої прикрашає ви­шукана за рисунком розетка з рослин­ним орнаментом та кутові круглі ме­дальйони з фігурками путті.

Бульв. Т. Шевченка, 36-б.

Флігель (№ 36-б). На тильній межі ділянки, у другому ряді забудови, пара­лельно червоній лінії бульвару. Чотириповерховий, цегляний, пофар­бований, у плані прямокутний. Композиція чолового фасаду ритмічна. Простий ритм прямокутних віконних прорізів підкреслено пласкими лопат­ками у простінках. Вікна акцентовано замковими каменями та підвіконними фільонками. По вертикалі фасад члену­ють міжповерхові гурти, завершує профільований карниз, підкреслений низкою сухариків. Чотири ряди бал­конів з ажурними ґратами оригіналь­ного рисунка пожвавлюють його суху пластику.

Садиба — один з найяскравіших зраз­ків київського житлового будівниц­тва доби ранньої еклектики.

На поч. 20 ст. (до 1913) в садибі про­живав Оболонський Микола Олександ­рович (1856—1913) — лікар, учений, вихованець Харківського університету (1881). Екстраординарний (з 1889), ор­динарний професор (з 1893), завідувач кафедри судової медицини (1889— 1913), декан медичного факультету Університету св. Володимира (1902— 13). Товариш голови Київського психіа­тричного товариства, голова Київсько­го товариства любителів природи. Автор ряду праць та підручників з судової медицини.

Бл. 1905—19 у квартирі № 3 головного бу­динку жив Флоринський Тимофій Дмит­рович (1854—1919) — історик-славіст, мо­вознавець, доктор слов'янської філології (з 1888), чл.-кор. Південнослов'янської АН (з 1890; у Загребі), Сербської Королів­ської АН (з 1897), Імператорської Санкт-Петербурзької АН (з 1898), Чеської Імпе­раторської АН (з 1898).

Професор, завідувач кафедри слов'ян­ської філології (1888—1907), декан історико-філологічного факультету (1890— 1905), заслужений ординарний профе­сор (з 1907) Університету св. Володими­ра. 1893 першим в університеті запро­вадив викладання на історико-філологічному факультеті історії південних та західних слов'ян, постійно знайомив викладачів та студентів як університе­ту, так і слухачок Вищих жіночих кур­сів, де він також викладав, з новітніми зарубіжними виданнями із слов'яно­знавства, багато друкувався на сто­рінках «Университетских известий». 1876—1901 — заступник голови Київсь­кого слов'янського благодійного това­риства, з 1884 редагував його орган — «Славянский ежегодник». Був дійсним членом Московського археологічного товариства (з 1896), почесним членом Болгарського та Санкт-Петербурзького благодійного слов'янських товариств, Історичного товариства Нестора-літописця (з 1907).

За фундаментальний твір «Лекції з слов'янського мовознавства» удосто­єний Ломоносівської (1897, ч. 1) та ім. О. Котляревського (1898, ч. 2) пре­мій Імператорської Санкт-Петербурзької АН.

12 травня 1919 заарештований Все­українською надзвичайною комісією, в числі інших інтелігентів звинувачений у контрреволюції і розстріляний 15 травня без суда та слідства. Похований на Лук'янівському цвинтарі в загальній могилі. Реабілітований 1992.

Тепер споруди садиби — житловоофісні з торговельними приміщеннями на першому поверсі [2017].