Планування зальнокоридорне з двобічним розташуванням приміщень. Тримаршові сходи розміщено у центральній чоловій частині та вздовж торцевих стін з тильного бо­ку споруди. Перекриття підвалу — склепінчасті, інших поверхів — пласкі. Зведений у стилі класицизм. Компо­зиція чолового фасаду симетрична від­носно центральної осі, на якій розмі­щено широкий вхідний отвір з лучко­вою фрамугою у профільованому об­рамленні. Центральну частину в межах п'яти віконних осей розкріповано й увінчано двоуступчастим аттиком з центральним трикутним завершенням. Стіну на рівні нижнього поверху рус­товано та відокремлено від гладенько тинькованого верхнього ярусу міжпо­верховим гуртом. Прямокутні віконні прорізи на першому поверсі акценто­вано замковими каменями, на другому поверсі у центральній розкріповці об­лямовано профільованими лиштвами та увінчано горизонтальними сандриками, поєднаними із замковими каменями. Центральні великі зали першого і другого поверхів розчленовано двома ря­дами колон тосканського ордера. Будинок — зразок громадської споруди серед 19 ст.

1849—1917 у будинку містилося Київ­ське виправне арештантське відділен­ня. Спочатку заклад мав назву — ареш­тантські роти, розраховані на 600 арештантів, засуджених на строк до 20 років. Всі вони підкорялися військо­вій дисципліні і використовувалися на зовнішніх (загальноміських) роботах — мощенні вулиць, ритті канав, споруд­женні мостів тощо, не одержуючи ніякої платні. Цей вид виправних пока­рань виник на поч. 19 ст. у зв'язку зі скаргою сибірського начальства з огля­ду на постійне збільшення кількості засуджених. 1826 в Російській імперії запровадили заміну заслання до Сибіру арештантськими ротами цивільного відомства, які створювали в губернсь­ких містах, що мало сприяти їх розвит­кові завдяки обов'язковій арештант­ській підневільній праці. 1870 ареш­тантські роти перейменовано на виправні арештантські відділення цивіль­ного відомства, в яких військовий ре­жим скасовувався, зовнішні роботи замінялися внутрішніми, на тюремній території, з оплатою праці в розмірі 30 відсотків від заробленого. У Київсько­му відділенні було створено ткацьку, кравецьку, шевську, столярно-плитко­ву, слюсарну, бондарну і ковальську майстерні, розташовані на першому поверсі будинку. Вони виконували за­мовлення як від казенних установ, так і від приватних осіб. Наприклад, 1895 на 50 ткацьких верстатах арештанти виго­товили 182 тис. аршинів полотна всіх сортів для всіх в'язниць Київської губ., а також для відправки на Сахалін, і 10 тис. пар прядив'яних туфель для ареш­тантів. Зіткані тут рушники за своїми якостями не поступалися фабричним. У кравецькій майстерні виготовля­ли одяг для вихованців Володимирського кадетського корпусу в Києві, для нижніх чинів київської поліції та пожежної команди. Частина ареш­тантів була зайнята на роботах з тю­ремного господарства: приготування їжі, прання білизни, лагодження одягу тощо. На березі р. Либідь, де було виділено 6,5 десятин землі (1912 тут споруджено комплекс київської митни­ці, тепер територія заводу «Транссиг­нал»), вирощували городні культури. 1906 поряд було зведено триповерхо­вий будинок, куди перевели майстерні. На третьому поверсі відділення з 1850 діяла домова церква в ім'я святих Бори­са і Гліба, відома киянам під назвою «Комітетська». її було влаштовано з ініціативи Київського генерал-губернатора Д. Бібікова; митрополит Київ­ський Філарет (Амфітеатров) пожерт­вував їй начиння, іконостас, богослуж­бові книги, церковний одяг, дзвони зі свого позаміського будинку. В церк­ву допускали під час богослужіння вільних людей без можливості для них спілкуватися з арештантами. За­вдяки їх пожертвуванням було розши­рено приміщення храму, влаштова­но хори, де перебували арештовані, замінено іконостас, закуплено церков­не начиння.

На поч. 20 ст. жителі цієї частини Києва, яка у цей час опинилася майже в центрі міста, вимагали переведення виправного закладу в інше місце, але рішення з цього питання так і не було ухвалено.

1918 у будинку друкували перші українські гроші. З проголошенням Української Народної Республіки вели­ке значення мало введення власної гро­шової системи та друкування перших банкнот УНР. Для підготовки введення власної грошової одиниці 14 грудня 1917 рішенням Української Централь­ної Ради було утворено спеціальний державний орган у складі Міністерства фінансів — Експедицію заготовок дер­жавних паперів. Її першим керівни­ком був український земський діяч А. Венеракі. З грудня 1917 до липня 1918 Експедиція містилася в друкар­ні В. Кульженка на вул. Пушкінській, 4 (будинок не зберігся). Друкарня В.Кульженка видрукувала банкноти номіналом 100, 50, 25 крб. та всі п'ять купюр паперової розмінної «монети» - 10, 20, 30, 40 та 50 шагів. У цій дру­карні в грудні 1917 розпочато друку­вання перших українських поштових марок. 1 березня 1918 було прийнято закон про грошову одиницю УНР — гривню та визначено її номінали: 1, 2, 5, 10, 20, 100, 500 і 1000 гривень.

6 січня 1918 Українська Центральна Ра­да ухвалила Закон про випуск держав­них кредитових білетів УНР. Першою була видрукувана банкнота номіналом 100 крб. за проектом відомого україн­ського художника Г. Нарбута. Друку­вання їх розпочалося ще напередодні в друкарні В. Кульженка, але її вироб­ничі можливості не давали можливості швидко видрукувати потрібну кількість і асортимент банкнот. Основним міс­цем, де друкували українські грив­ні, став цей будинок. Друкували ук­раїнські гроші і в інших приміщеннях Києва.

Державну скарбницю — департамент Міністерства фінансів очолював М. Кривецький, потім — фінансист, дирек­тор департаменту Міністерства фі­нансів Х. Лебідь-Юрчик, підпис якого стоїть на багатьох банкнотах доби УНР.

Тепер в будинку міститься Академія адвокатури України [2003].