Під час окупації Києва нацисти влаштували на цьому місці концентраційний табір, який отримав у населення назву Сирецького. Призначався для ув'язнених за рішенням гестапо, підпорядковувався інспекції концтаборів Третього рейху. За німецькими джерелами, з липня 1942 до весни 1943 він функціонував як зовнішня команда (відділення) концтабору Заксенхаузен, мав назву «Кіеw-West» («Київ-Захід»). За даними Надзвичайної державної комісії зі встановлення та розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників, яка працювала в Києві після його визволення від окупантів, у таборі утримувалося в грудні 1942 до 2 тис. в'язнів, у 1943 - бл. 1,5 тис. осіб (у т.ч. жінки). Територія табору була оточена трьома рядами колючого дроту приблизно за метр один від одного. До другого ряду було підведено електричний струм високої напруги. Табір складався з двох майже прямокутних у плані ділянок. На одній з них (у межах сучасних вулиць Ризької та Щусєва) стояли бараки, на другій (територія сучасного Сирецького парку) було 16 землянок, в яких утримували ув'язнених. Кожна з землянок мала свій номер і призначен-ня: № 2 - для євреїв, № 4 - для кримінальних, № 5 і 6 - для партизанів і комуністів, окремі - для військовополонених. № 16 - т. зв. санчастина, до якої потрапляли хворі та в'язні після катувань. В'язнів виводили на примусові роботи, розвантажування душогубок у Бабиному Яру, частина працювала у майстерні на території табору. Як правило, двічі на тиждень у таборі відбувалися масові страти. В'язнів катували за будь-яку провину, призначали від 25 до 200-300 паличних ударів, що відповідало смертному вироку. Страче-них складали по кілька трупів (іноді до десяти й більше) в ями, викопані в'язнями на території табору, а також у Бабиному Яру і протитанковому рові (територія - квартал вулиць О. Теліги та Академіка Грекова).
З серпня 1942 у Сирецькому концтаборі утримувалися гравці київської футбольної команди НКВС «Динамо» О. Клименко, М. Коротких, І. Кузьменко та М. Трусевич, які брали участь у футбольних матчах київської збірної команди «Старт» проти німецької команди «Flakelf». 24 лютого 1943 трьох з них розстріляно на території табору, М.Коротких заподіяв собі смерть.
У німецькій документації зафіксовано кілька втеч з табору. 3 серпня 1943 втекли дев'ять військовополонених та два охоронці табору. 18 серпня есесівці відібрали у таборі 100 чоловік (згодом їхня кількість була збільшена до 330) для спалювання трупів у Бабиному Яру. 29 вересня цим в'язням вдалося збити кайдани і втекти. Більшість з них було схоплено і розстріляно. Живими залишилося 15 чоловік (троє з них були свідками на Нюрнберзькому процесі). З липня 1943 у таборі проводилося масове знищення в'язнів, частину з них було переміщено в інші концтабори. Після визволення Києва Надзвичайна державна комісія визначила основних винуватців злочинів окупантів у Києві, в т.ч. у Сирецькому концтаборі. Серед них - начальник гестапо Ерлінгер, його заступники Губерт й Евелінг, співробітники гестапо - начальник Сирецького табору Радомський та його помічник Рідер, лікар Шумахер, начальник охоронної поліції й жандармерії Київської та Полтавської областей Шеєр [він у травні 1945 потрапив у полон і за вироком Київського військового трибуналу повішений 29 січня 1945 на пл. Калініна (тепер Майдан Незалежності)] та ін. Надзвичайною державною комісією визначено кількість загиблих у таборі - 25 тис. осіб (з часом цю цифру уточнено – понад 29 тис.). 1944 проведено виявлення, ексгумацію і перепоховання останків. Після війни територію переплановано, більшу частину забудовано. 1991 на перехресті вулиць Дорогожицької й Т. Шамрила відкрито пам'ятний знак в'язням Сирецького концтабору, 1999 на вул. Академіка Грекова - пам'ятний знак на місці розстрілу в'язнів [988].