Семиповерховий (перший поверх цо­кольний, останній мансардний), цегля­ний, тинькований, у плані Т-подібний, односекційний, з ліфтовою шахтою у центрі. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям. На пра­вому фланзі проїзд на подвір'я. Вирішений у формах пізнього модерну. Чоловий фасад побудовано за класи­цистичною симетричною схемою: на флангах — тривіконні розкріповки, акцентовані на рівні мансарди тра­пецієподібними щипцями під оригі­нальними гостроверхими дашками, у центрі — вхідний портал, масивний балкон та плаский сегментний еркер на рівні четвертого — п'ятого поверхів, що закінчується балконом. Горизон­тальні членування визначають русто­вані площини міжвіконь першого по­верху, невеликий карниз над п'ятим поверхом, довгий вузький балкон-галерея мансардного поверху, вписаного у вальмовий дах із заломом. Важливу роль в архітектурній композиції віді­грають віконні прорізи різноманітної конфігурації: прямокутні — на першо­му—четвертому поверхах, аркові — на п'ятому, з трапецієподібними та скоше­ними (чвертьциркульними та прями­ми) перемичками — на шостому—сьо­мому поверхах. Розміщені у шаховому порядку балкони мають як масивні огородження, так і металеві ґрати з типовим для модерну рисунком зірки- перехрестя.

В оздобленні фасаду застосовано архі­тектурний, скульптурний і орнамен­тальний декор. Прямокутний отвір входу фланковано двома колонами композитного ордера, масивні фусти яких частково декоровано канелюрами. Над гладеньким архітравом, який підтримують колони, — напівциркульне вікно вестибюля з віялоподібним заскленням. Розташований вище бал­кон вирізняється масивним огороджен­ням, бетонні тумби якого прикрашено горельєфними чоловічими головами, проміжну площину — стилізованим гіллям. На рівні балкона вміщено два горельєфи у вигляді напівоголених жі­ночих постатей, що на зразок каріатид підтримують нижню площину еркера. У центрі останнього — порожнє гори­зонтальне поле, яке, вірогідно, призна­чалося для нині відсутнього рельєфу.

В інтер'єрі будинку збереглося пер­вісне оздоблення вестибюля та просто­рої сходової клітки, яка освітлюється ліхтарем верхнього світла. Одномар­шові мармурові сходи вестибюля почи­наються від коробової трицентрової арки, що відділяє сходову клітку. Стіни декоровано пласким рустуванням, піля­страми на орнаментованих консолях, меандровим фризом і трьома барельє­фами з пасторальними сценами, вико­наними на пейзажному тлі (викривлені пізнішим пофарбуванням). Пласку сте­лю вестибюля прикрашено рослинними ренесансними орнаментами, які оточу­ють незаповнене поле плафона. Май­данчики тримаршових сходів викладе­но метлаською плиткою (восьмикутни­ки та квадрати). Сходи мають орнамен­товані огородження, в основу візерун­ка покладено мотив кола та чотирьох кутових рослинних елементів. Стіни оздоблено ромбоподібними й округли­ми фільонками з обрамленням рослин­ним декором та без нього.

Будинок — цінна пам'ятка архітектури і мистецтва доби модерн.

З 1920-х рр. до 1968 у квартирі № 7 проживав Леонтович Володимир Гри­горович (1881—1968) — інженер-будівельник, арітектор-реставратор. Обій­маючи посаду волинського єпархіаль­ного архітектора (1910—14; м. Жито­мир), проводив інженерно-геодезичні дослідження, реставрацію дерев'яних церков на Волині (1906—12), інших відомих пам'яток української архітек­тури (у співавт.), зокрема, дзвіниці жіночого монастиря біля церкви св. Василія в Овручі (1908), «Вежі мурова­ної» в Острозі (1913—15). Спорудив у співавт. з арх. В. Максимовим мемо­ріальний комплекс «Козацькі могили» у с. Пляшева, тепер Рівненської обл. (1910—14) з використанням модернізо­ваних українських національних форм (нині Державний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви»). З 1914 працював у Києві на інженерних посадах, викладав у вищих навчальних закладах: політехнічному, інженерно-будівельному, художньому інститутах; професор (з 1940). Член Київського товариства охорони пам'я­ток старовини і мистецтва (1910—19). Автор книжки «Архітектори, інженери і скульптори, що працювали в Києві у 1855—1925 рр.», досліджень з проблем застосування геодезії у будівельній справі.

У 1910-х рр. в будинку мешкав Чирвинський Володимир Миколайович (1883—1942) — геолог. З поч. 1910-х рр. викладав у Київському університеті, КПІ, на Вищих жіночих курсах, Жіно­чих медичних курсах. З 1919 старший геолог Українського геологічного комі­тету; брав участь у роботі секцій по­стійної комісії УАН з вивчення природ­них багатств України — будівельних матеріалів, підземних багатств, хімічно- технологічної, сільськогосподарської. Досліджував проблеми мінералогії, гео­логії, петрографії, кристалографії. У 1910-х рр. жив також на цій вулиці у садибі № 78; у 1920—30-х рр. — в будинку КПІ № 3, квартира № 45. Тепер на першому поверсі магазин, на другому Федерація Польських органі­зацій в Україні «Польський дім у Києві».