У 1980-х рр. проведено капітальну реконструкцію, під час якої старі дерев'яні перекриття замінено на залізобетонні. При цьому частину завершень втрачено, нижній поверх з боку наріжжя і вул. Антоновича облицьовано полірованим лабрадоритом. Первісне секційне планування збереглося. П'ятиповерховий з боку вул. Саксаганського, шестиповерховий – з вул. Антоновича, цегляний, пофарбований, у плані ускладненої Р-подібної конфігурації, двосекційний, із входами і проїздом на подвір'я з вул. Саксаганського. Перекриття пласкі, дах двосхилий з шиферним покриттям.

Оздоблений у стилі історизм у формах модернізованої неоготики. За композицією асиметричний. Зрізане наріжжя акцентовано еркером і високою шатровою вежкою. Різні за довжиною вуличні фасади мають переважно вертикальне членування: флангові тривіконні розкріповки й наближені до наріжжя двовіконні еркери, один з яких (з вул. Саксаганського) визначає вісь входу. Вікна прямокутні, дво- і тристулкові, на рівні четвертого (на вул. Антоновича – п'ятого поверху) оздоблено «тюдорівськими» сандриками. Істотну роль у зовнішньому вигляді відіграють неоготичні щипці з пінаклями (над еркерами) та вінцеві фронтони оригінального трикутного абрису над розкріповками. Дрібночарункову ритмічну структуру фасадів доповнюють балкони на два і три прорізи з металевими ґратами. Фасади декоровано цегляним орнаментом (карниз, віконні обрамлення, фронтони).

Будинок – цікавий зразок багатоквартирної житлової споруди, вирішеної в стилі пізньої стилізаторської течії модерну з використанням елементів готики.

В 1910-х рр. у будинку не раз бував Бабель Ісак Еммануїлович (1894–1940) – письменник. У цей час навчався у Київському комерційному інституті. Зустрічався з власником будинку з метою укладання торговельних угод від імені свого батька, який жив в Одесі. Тут познайомився зі своєю майбутньою дружиною Є. Гронфайн, дочкою домовласника. Відвідуючи Київ 1925 і 1927, також зупинявся за цією адресою.

У 1920-х рр. тут проживав Стасюк Микола Миколайович – політичний і кооперативний діяч. 1917 – один із засновників Української Центральної Ради, член Малої Ради, генеральний секретар харчових справ, товариш голови ЦК Селянської спілки. З поразкою Української революції емігрував. 1920 повернувся в Україну. Працював у ВУАН як співробітник з окремих доручень. Репресований 1931 у справі «Українського національного центру». У 1910-х рр. мешкав також на вул. Саксаганського, 83 і 141.

1905 – 41  (з перервами) у квартирі № 7 секції № 35 жив Шейнін Єгошуа Павлович (1890–1948) – хоровий диригент, композитор, педагог, громадський діяч, заслужений артист УСРР (з 1934), заслужений діяч мистецтв РРФСР (з 1947). Закінчив Петроградську консерваторію (1918). 1919–21 керував хором у Дніпропетровську. З 1921 до поч. 1925 директор і викладач класу фортепіано в музичній школі єврейської культурно-просвітницької організації «Культур-Ліга» в Києві, після її перетворення 1925 на музичну проф- школу – її директор (до 1929). Одночасно викладав у музичному технікумі. На поч. 1930-х рр. композитор Київського державного єврейського театру.

1929 – 39 організатор і художній керівник першої і єдиної в країні єврейської музично-хорової капели «Євоканс» (1931 одержала статус державної, з 1934 – заслужена капела УСРР), з якою багато гастролював в Україні, Білорусі, Росії, по європейських країнах, в США. 1940 очолив хор Українського радіо. 1941–48 служив в армії, 1945–48 художній керівник Ансамблю пісні і танцю групи радянських військ у Німеччині, де й помер. Автор музичних творів з єврейської тематики, зокрема, дитячих фортепіанних п'єс, циклу дитячих хорових творів, музики до драматичних спектаклів, «Збірника єврейських народних пісень в обробці для хору» (1938).