Чотириповерховий на цокольному по­версі, цегляний, пофарбований, у плані Т-подібний, односекційний. Перекрит­тя пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у стилі модерн. Чоловий фасад з входом у центрі асиметричний, акцентований центральним прямокут­ним еркером над головним порталом та фланговими завершеннями, ліворуч — щипцем, близьким до трикутного, пра­воруч — аттиком з виступами. Між за­вершеннями прямий карниз. Площину фасаду розчленовано за допомогою різнофактурного оброблення: цоколь, еркер та фриз тиньковані, площину першого — третього поверхів виріше­но в лицьовій цеглі (нині пофарбова­но). Композицію фасаду пожвавлюють різноманітні за формою вікна (зокре­ма, оригінальне тридільне вікно на пер­шому поверсі зі скошеними кутами, п'ятикутне вікно в еркері, шестикут­не — на четвертому поверсі), геометризовані орнаменти та рельєфні ліпле­ні вставки, що зображують хвилі, мор­ських істот і водорості. Тильний фасад опоряджений значно простіше, за до­помогою візерунка цегляного муруван­ня. В інтер'єрі залишилися первісне оз­доблення вестибюля, металеве огород­ження сходів.

Будинок — пам'ятка прибуткової за­будови міста доби модерн, що добре збереглася.

В 1911 — серед. 1913 у трикімнатній квартирі № 4 на першому поверсі пра­вого крила будинку проживала Косач Ольга Петрівна (дівоче прізвище — Драгоманова; літ. псевд. — Олена Пчіл­ка; 1849—1930) — письменниця, фольк­лорист, етнограф, чл.-кор. ВУАН (з 1927). Мати Лесі Українки, сестра М. Драгоманова. Брала активну участь в українському культурно-громадсько­му житті, зокрема, в діяльності Україн­ського клубу, співробітничала в україн­ських періодичних виданнях. Редактор і видавець громадського та літератур­но-наукового журналу «Рідний край», в якому публікувала дослідження з історії, етнографії, народної творчості, питань розвитку української мови і лі­тератури, інформацію про громадсько - політичне і культурне життя України, твори українських письменників. Жур­нал засновано 1905 у Полтаві, з 1907 видавався у Києві Оленою Пчілкою. З часописом співробітничали Х. Алчевська, С. Васильченко, Грицько Григоренко (О. Косач-Судовщикова), О. Жур­лива (О. Котова), А. Кримський, М. Кропивницький, Леся Українка, Па­нас Мирний, О. Олесь, М. Рильський, Л. Старицька-Черняхівська, П. Тичина, Г. Хоткевич, М. Чернявський, Г. Юра, Д. Яворницький та ін. Олена Пчілка видавала і редагувала у ці роки також єдиний на той час український часопис для дітей «Молода Україна» (заснова­ний у Києві 1908) — додаток до «Рідно­го краю». У ньому публікувалися твори тих самих українських письменників і переклади творів М. Гоголя, М. Лермонтова, Л. Толстого, Дж. Свіфта, Ч. Діккенса, О. Уайльда та ін. Видавни­ча робота була ускладнена відсутністю коштів та утисками з боку влади.

У роки проживання у цьому будинку побачили світ спогади Олени Пчілки про видатних сучасників і друзів: «З молодих літ П. Житецького» (1911), «Микола Лисенко» (1912), оповідання «Поезія в стилю "модерн"» (1911), пое­зії «Миколі Лисенкові» (1912, на смерть композитора) та «Сповідь» (1913), твори для дітей. В 2-й пол. 1913 переїхала в м. Гадяч, тепер Полтавської обл., куди перенесла й редакцію своїх видань.

У цьому будинку з 28 [або незадовго перед тим] квітня до 25 травня 1911 та з [28] квітня до [12] травня 1913 у своєї матері мешкала і працювала Леся Українка (справж. — Косач-Квітка Ла­риса Петрівна; 1871—1913) — поетеса, громадська діячка. Під час проживан­ня за цією адресою надрукувала в «Рідному краї» поезії «На роковини [Т. Г. Шевченка]» («Не він один її лю­бив...»; 1911) та «Граф фон Ейнзідель» («Чого в пишнім замку...»; 1913). В 1911 була видана 1-а книга «Творів», того ж року «Літературно-науковий вістник» опублікував цикл її віршів «З подорож­ньої книжки», драматичну поему «Віла - посестра», драму «Руфін і Прісцілла», 1913 — вірш «Ізольда Білорука» та дра­матичну поему «Адвокат Мартіан»; то­го ж року журнал «Дзвін» надрукував діалог «Айша та Мохаммед» й драма­тичну поему «Оргія».

У квітні—травні 1913 Леся Українка востаннє приїздила в Київ. 4 травня в Українському клубі «Родина» (вул. Володимирська, 42) була присутня на ве­чорі, влаштованому громадськістю міс­та на її честь, виступила на ньому зі зверненням до літературної молоді. Поетеса померла 1 серпня 1913 в м. Сурамі (Грузія), похована на Байковому цвинтарі в Києві.

1955 на фасаді будинку встановлено меморіальну мармурову дошку Лесі Українці, 1971 замінену на гранітну з викарбуваним анотаційним текстом і українським квітковим орнаментом (арх. В. Шевченко).

Тепер на першому поверсі будинку пе­рукарня та ювелірний магазин.