Чотириповерховий з мансардним по­верхом, цегляний, тинькований, у плані Г-подібний. Перекриття пласкі залізобетонні. Дах мансардний, з сучасним покриттям. На кожному поверсі по дві квартири.

Оздоблений у стилі історизм з елемен­тами французького ренесансу. Голов­ний фасад вирішено симетрично. Асиметричним є тільки перший поверх з розташованими на правому фланзі проїздом та наближеним до нього входом у сходову клітку, що освітлюється верхнім світлом. Центр фасаду виділе­но тричвертєвими колонами великого композитного ордера, бази яких підтримують на рівні другого поверху напівпостаті атлантів.

Колони фланку­ють напівкруглий балкон третього по­верху, який зберіг первісні ажурні Тра­ти у вигляді корзини, та напівциркульну декоративну арку, що охоплює верхні вікна й спирається на напівпо­статі каріатид. Симетрію фасаду під­креслюють два вертикальні ряди бал­конів (первісні Трати не збереглися). Віконні та дверні прорізи бічних площин фасаду оформлено різноманітни­ми лиштвами, що складаються з русту - брекчії й напівколон іонічного ордера (другий поверх), каріатид і напівколон композитного ордера (третій), фільон­частих пілястрів (четвертий поверх).

Важливу роль в архітектурній компо­зиції відіграє поєднання прямокутних і аркових прорізів, рустування першого поверху, який має вигляд своєрідного подіума. У пишному ліпленому декорі широко використано рослинні орнаменти, мотиви картушів, волют тощо. Будинок увінчують фриз і спрощена карнизна плита, що відокремлює оригінальне обрамлення вікон мансардних приміщень, вирішених у вигляді окре­мих кіосків з лучковими й криволінійними сандриками. Первісно цент­ральну вісь було підкреслено вежкою цибулястої форми (втрачена). Частково збереглося оздоблення інтер'єрів (оперізаний лавровим листям ліплений меандровий фриз у вестибюлі).

Споруда - яскравий архітектурний витвір періоду історизму; завдяки со­ковитій проробці архітектурних і скульптурних деталей є справжньою прикрасою в забудові вулиці.

1902 у квартирі № 29 будинку про­живав Бердяєв Сергій Олександро­вич (літ. псевд. - Аспид, Велизарий, Б. Глібов, С. Дяев, С. Зимний, Киев­ский, С. Обухівець, Одинокий, Перека­ти-Поле, Старий театрал та ін.; 1860-1914) - письменник, театральний кри­тик, видавець, публіцист, громадський діяч. Рідний брат філософа М. Бердяєва, двоюрідний брат вченого і громадсько-політичного діяча С. Подолинського.

Освіту здобув у Колегії Павла Ґалагана і за кордоном, за фахом лікар. Співробітничав у багатьох українських і російських періодичних виданнях: «Буковина», «Вестник Европи», «Вос­ход», «Господарь», «Громадська дум­ка», «Дзвінок», «Діло», «Заря», «Зоря», «Киевская газета», «Літературно-науковий вістник», «Народна часопис», «Рада», «Руслан», «Страхопуд», «Сло­во», «Сяйво», «Труд», «Шершень» та ін.

З 1885 перебував під постійним поліцейським наглядом за демокра­тичні переконання і близкість до соціал-демократичного руху (тому постій­но змінював адреси проживання). В 1890-93 разом з дружиною видавав у Києві літературно-науковий журнал «По морю и по суше», високо оцінений І. Буніним, пізніше - газети «Справед­ливость», згодом перейменована на «Киевскую зарю» (1905), «Свободний труд», перейменована на «Работник» (1906), в якій було вміщено статтю В. Леніна «Напередодні» та інші анти­урядові матеріали, за що був притягне­ний до кримінальної відповідальності. Завдяки зусиллям друзів, судовий про­цес так і не відбувся.

Брав участь у діяльності Київського літературно-ар­тистичного товариства. На запрошення Лесі Українки, яка підтримувала друж­ні стосунки з родиною Бердяєвих, вис­тупав на вечорі КЛАТу, присвяченому Г. Гейне. 1907-12 жив у Москві, потім повернувся до Києва. Останні роки хворів. Був похований на Пріорському цвинтарі (знищений). Поезії писав російською та україн­ською мовами. Багато віршів і статей присвятив діячам української культури: Л. Глібову, М. Заньковецькій, М. Кропивницькому, М. Лисенку, М. Старицькому, Т. Шевченку та ін.

Опублікував десятки рецензій на вистави театрів «Соловцов» та корифеїв. Листувався з І. Франком (друкував вірші С. Бердяєва в «Зорі», «Літературно-науковому вістнику») та О. Маковеєм (видрукував у «Буковині» 25 віршів С. Бердяєва). Пе­реклав російською і опублікував десять «Гірських дум» О. Маковея, вірш «Ци­вілізація», одним із перших - твори І. Франка («Притча про красу», «Указ про голод», статтю про Е. Золя), а та­кож твори М. Старицького, Ю. Федьковича, німецькою -М. Вороного («Євшан-зілля») тощо.

У Києві та Одесі було видано три збірки поезій (1891, 1895, 1896). Проживав у Києві на сучасних вулицях І. Франка, 19-а, квартири № 11 і 16 (1891-92), Інститутській, 23 (1894; бу­динок не зберігся), О. Гончара, 5 (1896), Пушкінській, 10, квартира № 1 (у кін. 1890-х рр.), Саксаганського, 44, кварти­ра № 25 (1901), Микільсько-Ботанічній, 27 (1905; не зберігся), бульв. Т. Шев­ченка, 52 (1905; не зберігся), Б. Хмель­ницького, 34 квартира № 9 (1906; не зберігся), Трьохсвятительській, 14 (1906; не зберігся), Володимирській, 1, квартира № 3 (1906; не зберігся), Яро­славів Вал, 10 (1912-14; не зберігся).

1910-17 в будинку мешкав Лоначевський-Петруняка Тимофій Іванович (1837-1920?) -лікар-фармацевт, хі­мік. Після закінчення медичного фа­культету Київського університету (1857) працював у ньому, 1889-1920 професор, завідувач кафедри фармації та фармакогнозії. Досліджував молеку­лярні сполуки, розробляв методи очи­щення дніпровської води. Раніше жив на сучасних вулицях Жилянській, 63 і Саксаганського, 113, останні роки жит­тя - на вул. Комінтерну, 28.