Головний будинок, 1917—18. З боку вул. Саксаганського шестиповер­ховий, з боку вул. Тарасівської семипо­верховий, з проїздом на подвір'я, цег­ляний, пофарбований, у плані Г-подібний, двосекційний. Перекриття пласкі залізобетонні. Дах двосхилий, з шиферним покриттям. Перший поверх призначався для торговельних примі­щень. Під час капітальних ремонтів пе­репланований, цоколь і нижній поверх на вул. Тарасівській облицьовано полі­рованим гранітом.

Оздоблений у стилі пізнього модерну. В об'ємній композиції будинку домінує наріжна частина зі зрізаним кутом, підкресленим невеликим порталом вхо­ду в магазин, низкою балконів, у завер­шенні — ефектним модерністичним аттиком. Симетрична побудова двох чолових фасадів сформована централь­ними й фланговими розкріповками, увінчаними трикутними та прямими ат­тиками. Важливу роль в архітектурно­му вирішенні відіграють різноманітні за формою і пропорціями віконні про­різи: прямокутні (дво- і тристулкові), аркові (акцентують розкріповки на рівні п'ятого — шостого поверхів), ори­гінальні парні вікна із заокругленими зверху зовнішніми кутами. У пластич­ному оздобленні застосовано цегляний і ліплений декор: руст і рустовані архі­вольти (над арковими вікнами), подвійні хрести (у підвіконнях п'ятого повер­ху), виступні площинні надвіконні й підвіконні деталі, вписані у квадрат, ліплені розетки-вставки, горизонтальні орнаментовані смуги на наріжній частині тощо. На позбавлених декору тильних фасадах виділяються два на­півкруглі ризаліти сходів з ліфто­вими шахтами. У сходових клітках збереглися модерністичні металеві ого­родження та метласька плитка на підлозі.

Архітектура споруди відзначається лаконізмом і вишуканістю об'ємно-планувального та декоративно-пластично­го вирішення, що в комплексі з вдалим розташуванням на перехресті вулиць перетворює її на один з найяскравіших зразків забудови свого часу.

Флігель, кін. 19 ст. У глибині по­двір'я, паралельно вул. Саксаганського, з боку вул. Тарасівської при­лягає до крила головного будинку. Чотириповерховий, цегляний, пофар­бований, у плані прямокутний, односекційний. Перекриття пласкі, дах односхилий, з бляшаним покриттям. Оздоблений у стилі історизм із застосуванням неоренесансного цегляного декору. Асиметрію головного фасаду визначає розташований на лівому фланзі вхідний ризаліт, увінчаний ступінчастим аттиком з центральним трикутним фронтоном. Вікна прямо­кутні. У пластичному оздобленні засто­совано руст, міжповерхові та вінцевий карнизи, поодинокі (на ризаліті) й подвійні пілястрочки обабіч вікон чет­вертого поверху.

Будинок — типова для свого часу жит­лова споруда.

Садиба — зразок різночасової щільної забудови, що не отримала стилістичної єдності.

У 1920-х рр. в квартирі № 9 проживав Дорошкевич Олександр Костянтино­вич (1889—1946) — літературознавець, критик, педагог, громадський діяч. 1916 18 — голова департаменту се­редніх шкіл Міністерства народної освіти, один із засновників і редакторів журналу «Вільна українська школа». В ці роки викладав у Київському інсти­туті народної освіти (з 1921), секретар (1921), позаштатний постійний співро­бітник секції вищої школи Науково-пе­дагогічної комісії ВУАН (з 1923). У 1926-30 — керівник Київської філії науково-дослідного інституту Т. Шев­ченка і комісії нового українського письменства. Через репресії змушений виїхати на Урал. Повернувся у Київ 1943, працював в університеті та Інсти­туті літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. Досліджував літературу 19 ст., творчість І. Карпенка-Карого, П. Куліша, Марка Вовчка, М. Рильського, В.           Самійленка, І. Франка, Т. Шевченка та інших українських письменників. Автор підручників:           «20—40-і       рр.       в

українській літературі» (1922), «Україн­ська література» (1922). «Підручник історії української літератури» витри­мав п'ять видань у 1924—30.

Тепер на першому поверсі головного будинку магазин, у цокольному — установа [1356].