Через похилий рельєф на терені садиби влаштовано дві тера­си: нижня — з чоловим будинком, верхня — з флігелем (біля підніжжя верхньої тераси були цегляні служби, що не збереглися; пандусний прохід та проїзд до флігеля — вздовж західної межі ділянки).

Головний будинок (№ 74). Чоти­риповерховий з напівпідвалом, цегля­ний, пофарбований, у плані близький до прямокутника, з тильним ризалітом. Перекриття пласкі, дах вальмовий, з бляшаним покриттям.

Оздоблений у стилі історизм у манері т. зв. київського ренесансу, широко розповсюдженій у масовій забудові міста кін. 19 ст., одним з провідних проектувальників якої був А.-Ф. Краусс. Головний фасад симетричний від­носно центральної осі з парадним вхо­дом, підкресленої у завершенні лучко­вим фронтоном та ступінчастим атти­ком. Флангові осі завершено прямими аттиками. Ритмічно розташовані вікон­ні прорізи (прямокутні на першому — третьому поверхах, напівциркульні — на четвертому) оздоблено різнома­нітним декором: на першому та друго­му поверхах обрамлено рустуванням, на третьому поверсі фланковано спро­щеними доричними пілястрами, на чет­вертому — спрощеними композитними пілястрами. Центральну та флангові фланковано коринфськими пілястрами на рівні третього—четвертого поверхів. На площині фасаду виконано вставки у вигляді ліпленого орнаменту та меанд- ра. Художній композиції фасаду прита­манні пластичний силует і гарні про­порції. Напівпідвальний поверх при­значався під торговельні приміщення, на першому—четвертому поверхах містилося по дві квартири. Тепер пере­буває на реконструкції.

Флігель (№ 74-б). Двоповерховий, цегляний, пофарбований, у плані пря­мокутний, з тильним ризалітом. Пере­криття пласкі, дах вальмовий з асбофанерним покриттям.

Оздоблений у стилі історизм. Декор асиметричного фасаду узгоджений за стилем з чоловою спорудою. Перший поверх оброблено рустуванням, вікна другого поверху прикрашено прямими сандриками. Акцентом є вісь головного входу з невеликим ризалітом і трикут­ним фронтоном. Вхід фланковано тричвертєвими коринфськими колона­ми.

Будинок використовувався як житло - вий.

Садиба — характерний зразок житло­вої забудови міста кін. 19 ст.

1906 - 11 у квартирі № 7 головного будинку (№ 74) містилося правління Київського товариства фотографів - аматорів «Дагер», назване ім'ям Луї - Жака - Манде Дагера (1787—1851) — фран­цузького художника-декоратора, ви­нахідника першого способу фотографії (дагеротипії). Засноване 1901. Об'єдну­вало фотоаматорів не лише Києва, а й всієї України. Мало фотолабораторію і бібліотеку, проводило щотижневі бесі­ди й консультації, організовувало вис­тавки, сприяло поширенню художньої, наукової, технічної та побутової фото­графії, займалося дослідженнями у га­лузі рентгенології. Першим (до 1906) й почесним головою (1912—13) товари­ства був Щукін Михайло Олександро­вич — член Ради правління і головний контролер Південно-Західної залізниці, голова правління Київського товарист­ва мистецтва і літератури (1913). Поса­ду заступника голови до 1911 обій­мав Малиновський Лев Олександрович (1854—1915) — вчений-медик, профе­сор (з 1901), директор хірургічної клініки й завідувач кафедри факуль­тетської хірургії (1893—1911), голова Фізико-медичного товариства (1905— 07) Київського університету.

1906—       11 товариство очолював М. Пет- правління громадського формування. Роки його головування були періодом найвищих досягнень у діяльності ці­єї інституції. Її члени, зокрема, сам М. Петров, отримували найвищі наго­роди (Гран-прі, золоті медалі) на все­російських та міжнародних конкур­сах — у Москві й Саратові (1908), Ка­зані (1909), Будапешті (1910), Амстер­дамі (1912). Завдяки «Дагеру» Київ став одним з відомих центрів світової фото­графії. Під час проведення у місті в грудні 1908 2-го з'їзду діячів фотографії Російської імперії товариство організу­вало 2-у Міжнародну фотовиставку. У січні 1911 з нагоди 10-річчя заснування «Дагера» і за його активною участю у Києві було відкрито Міжнародний салон художньої фотографії. Членами товариства були відомі фотомайстри М. Бобир, О. Губчевський, В. Гудшон, В. Русецький, М. Тарновський та ін. В ньому пройшли школу фотомайстер- ності відомі в майбутньому діячі фото- і кінематографії України. Серед них — кінооператор Д. Демуцький.

До 1906 правління товариства розміщу­валося на вул. Пироговській (тепер вул. Пирогова), 5, квартира № 6; у 1911 —

9      — на вул. Прорізній, 23, квартира № 4; у 1912—14 — на вул. Хрещатик, 50 (тепер № 52); у 1914—17 — на вул. Хрещатик, 7 (будинок не зберігся).

В садибі проживали відомі діячі науки і культури.

1907—14 (з перервами) — Адріанова- Перетц Варвара Павлівна (1888—

1971)  — історик літератури, чл.-кор. ВУАН (з 1926) і АН СРСР (з 1943), заслужений діяч науки РРФСР (з 1958), завідувач сектора Інституту російської літератури АН СРСР (1947—54). У період проживання у цій садибі навча­лася на історико-філологічному відді­ленні Вищих жіночих курсів (1906—

10)      , закінчила екстерном Київський університет (1912), викладала на вечір­ніх Вищих жіночих курсах А. Жекуліної, у Міністерській жіночій гімназії (1912—14) та інших навчальних закла­дах міста. Активна учасниця «Семіна­ру з російської філології» В. Перет- ца (з 1907), його дружина. Як член цьо­го гуртка брала участь у проведенні історико-літературних і краєзнавчих обстежень окремих регіонів Росії і України, працювала у рукописних схо­вищах Житомира, Катеринослава, Санкт-Петербурга, Полтави. Виявила і опублікувала чимало пам'яток україн­ської історії та культури, зокрема, рукописи і стародруки з Волинського єпархіального давньосховища в Жито­мирі, бібліотеки Видубицького монас­тиря у Києві, матеріали з українознав­ства архіву Російського географічного товариства. 1914 виїхала у Петроград. На поч. 20 ст. мешкала на вул. Володи­мирській, 60; у 1910-і рр. — тимчасово проживала також на вул. Паньківській, 9 (будинок не зберігся) і сучасній вул. Саксаганського, 102.

На поч. 20 ст. у садибі зупинявся під час приїздів у Київ Вольський Микола

Владиславович (псевд. — Валентинов Н.; 1879—1964) — журналіст, філо­соф, політичний діяч. У роки навчан­ня в політехнічному інституті брав участь у діяльності Київського комітету РСДРП. Меншовик (з 1904). Співро­бітник «Киевской мисли». З 1905 — в Москві, входив до складу меншовиць­кого комітету (до 1917), продовжував співпрацювати з редакцією газети, публікувався в ній. У радянський час заступник редактора «Торгово-промышленной газети», співробітник торго­вельного представництва СРСР в Па­рижі. З 1930 на еміграції.

На поч. 20 ст. у квартирі № 12 флігеля (№ 74-б) — Воронець-Монтвід Катери­на Дмитрівна (справж. — Монтвід; 1883—1955) — співачка (лірико-драматичне сопрано). Дружина Р. Лубков- ського. У 1908—19, 1926—29 (з пере­рвами) — солістка Київської, 1911—12,

1916—          17, 1927—28 — Одеської, 1930—31 — Бакинської опер. 1917 виступала під час гастролей у Великому театрі в Москві, 1931—32 — в українському театрі «Жовтень» у Ленінграді. 1919— 26 співала на багатьох оперних сценах Європи.

У вересні 1898—1901 — Голландський Павло Іванович (1861—1939) — архі­тектор, педагог. По закінченні Інститу­ту цивільних інженерів у Санкт-Петер­бурзі (1892) служив у технічно-буді­вельному комітеті Міністерства вну­трішніх справ. 1898 переїхав у Київ. З вересня 1898 викладач архітектурного креслення та проектування політех­нічного інституту, одночасно з жовтня

1898   понадштатний технік Будівельно­го відділення Київського губернського правління. У цей період за його проек­том було побудовано жіночу торговель­ну школу ім. П. Терещенко на сучасній вул. Воровського, 18/2 (1901), керував спорудженням Троїцького народного будинку на сучасній вул. Червоноармійській, 53 (1901—02), зведеного за проектом архітекторів Г. Антоновського, В. Осьмака. Пізніше мешкав на ву­лицях Тарасівській, 34 та Володимирській, 89 (обидва будинки не зберегли­ся), Шовковичній, 15/1.

У кін. 1890—1900-х рр. в квартирі № 6, у 1910-х рр. у квартирі № 4 головного будинку (№ 74) бував Грушевський Михайло Сергійович (1866—1934) — історик, літературознавець, громад­сько-політичний діяч, голова Україн­ської Центральної Ради (1917—18), акад. ВУАН (з 1923) та АН СРСР (з 1929). У будинку мешкав його дядько по матері — дійсний статський радник З. Оппоков, викладач, вихователь Володимирського кадетського корпусу. У

1902   — на поч. 1907, після переїзду з Тифлісу, тут проживали мати вченого Г. Грушевська та сестра Г. Шамрай (справж. — Шамраєва, у дівоцтві Гру­шевська). У цей період М. Грушев- ський — професор кафедри історії України Львівського університету, го­лова Наукового товариства ім. Т. Шев­ченка у Львові (з 1897) та Українського наукового товариства у Києві (з 1906), редактор друкованих органів това­риств. Приїзди вченого у Київ були пов'язані з науковими, видавничими і громадськими справами, у 1906—07 — поданням своєї кандидатури на посаду професора Київського університету, організаційними заходами зі створення Українського наукового товариства в Києві (засноване 1906), перенесенням зі Львова до Києва «Літературно-на­укового вістника» тощо.

1897—1918 (з перервами) в шестикімнатній квартирі № 11 флігеля № 74-б — Лубковська Марія Мечиславівна (1858—1934) — оперна співачка (со­прано), власниця садиби. У 1884—87, 1889—93 солістка київського Міського театру. Співала також у Тифліській (1887—89) і Львівській (1894—95) опе­рах, концертувала в Італії. В 1898—1905 директор італійської опери в Одесі. У 1910-х рр. член дамського комітету із завідування притулком для дітей засланокаторжних товариства «Патро­нат» при Київському окружному суді, віце-голова Товариства швидкої допо­моги нужденним учням вищих на­вчальних закладів Києва. Емігрувала у Варшаву, де заснувала приватну школу співу.

1897—1918 в шестикімнатній квартирі № 12 флігеля (№ 74-б) — Лубковський Рудольф Карлович — видавець однієї з найвпливовіших міських газет «Киевская мисль» (редакція містилася на су­часній вул. Б. Хмельницького, 19), влас­ник друкарні на вул. Володимирській, 46 (будинок не зберігся), голова Київ­ського громадського зібрання, дільнич­ний попечитель Бульварної дільниці Києва, скарбник Товариства швидкої допомоги нужденним учням вищих навчальних закладів Києва. Чоловік К. Воронець-Монтвід, син М. Лубков­ської. Ймовірно, емігрував.

1899—             01, 1905—06, з 1910 до поч.20 х рр. в шестикімнатній кварти­рі № 3 головного будинку (№ 74) — Осьмак Василь Олександрович (1870— 1942) — архітектор, педагог. У ці роки викладав креслення й архітектурне планування в політехнічному інституті (з 1900), був архітектором Київського університету. За його проектами зведе­но будинок жіночої гімназії А. Жекуліної (1911—12; сучасна вул. Артема, 27), особняк М. Дітеріхса (1912, сучас­на вул. М. Коцюбинського, 3). Спроек­тував клінічне містечко Київського університету на Батиєвій горі (споруд­жено 1912—14, не збереглося), розро­бив типовий проект земської лікарні для Чернігівської губ. тощо. В 1901—04 мешкав у будинку № 46, в 1920-х рр. — в № 115 на цій вулиці (останній не зберігся).

1907—         14 — Перетц Володимир Мико­лайович (1870—1935) — історик літе­ратури, акад. Імператорської Санкт- Петербурзької АН (з 1914), акад. УАН (з 1919). В 1903—14 — професор Київ­ського університету, в якому читав за­гальний курс стародавньої російської літератури та інші предмети, започат­кував викладання історії українського письменства. Одночасно з 1904 працю­вав у навчальних закладах Г. Валькера й Музично-драматичній школі М. Ли­сенка, з 1906 — на Вищих жіночих кур­сах, з 1913 — на вечірніх Вищих жіно­чих курсах А. Жекуліної. З 1904 за­сновник і керівник гуртка студентів- філологів (1907 одержав назву «Семі­нар з російської філології»), з якого вийшло чимало відомих вчених, пред­ставників київської філологічної шко­ли. Окремі заняття гуртківців відбува­лися на квартирі В. Йеретца. Під його керівництвом члени «Семінару» пра­цювали в архівах і книгосховищах різних міст Російської імперії, дослід­жуючи давні рукописи і стародруки. З 1908 очолював філологічну секцію Українського наукового товариства у Києві, брав участь у роботі зі складан­ня «Історичного словника української граматичної термінології». В цьому ж році обраний дійсним членом Науково­го товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв. Одним з перших ви­ступив у київській пресі з проектом відкриття в університетах України ка­федр викладання української історії, літератури, мови, етнографії, звичаєво­го права; брав участь у боротьбі за ска­сування заборони української мови. Наукові праці зазначеного періоду присвячені дослідженню давньої, пере­важно віршованої, української літе­ратури, питанням історії формуван­ня поетичного стилю в Росії, розвит­ку театру тощо. 1906 мешкав на су­часній вул. Вєтрова, 11 (будинок не зберігся). 1914 переїхав у Петроград. З 1905 у квартирі № 7 головного будин­ку (№ 74) — Петров Микола Олександ­рович (1875—1940) — фотомайстер, те­оретик в галузі мистецтва фотографії, педагог. У період проживання в цьому будинку працював у київських полі­технічному (1905—20) й комерційному інститутах, очолював секцію фотогра­фії Київського відділення Імператор­ського Російського технічного товари­ства. Голова Київського товариства фотографів-аматорів «Дагер» (1906—

11)   , правління якого мало адресою його квартиру. У 1911—15 за дорученням Російського фотографічного товарист­ва завідував художньою частиною журналу «Вестник фотографии», що виходив у Москві. З 1915 член редко­легії журналу «Известия Киевской рентгеновской комиссии». В 1916—39 завідувач секції фотографічних дослід­жень Кабінету науково-судової експер­тизи (з 1926 — Київський інститут науково-судової експертизи); одночас­но викладав у київських інститутах: художньому (1924—30), кінематографії (з 1930). Автор понад 40 публікацій з проблем художньої і теоретичної фото­графії. Розробив й вдосконалив окремі процеси художнього друку фотографії. Як фотомайстер працював переважно у жанрах портрета й пейзажу. Серед найвідоміших творів майстра — фото­графії «У далечінь» (поч. 20 ст.), «Жіно­чий портрет» (1913). Учасник 25 все­російських і міжнародних виставок, на яких одержував найвищі нагороди. 1901—07 — Сантагано-Горчакова Олек­сандра Олександрівна (справж. — фон Мезенкампф, за чоловіком — Горчакова, псевд. — Сантагано; 1842—

1912)     — актриса, педагог, перекладач. Баронеса. Оперна співачка (сопрано). Рано залишивши сцену, займалася пе­дагогічною діяльністю. Останні 16 ро­ків життя викладала спів у Музичній школі М. Тутковського — відомого українського композитора, піаніста, громадського діяча. Перекладала текс­ти опер і п'єс на російську та італій­ську мови. Писала драматичні твори, романси. Брала участь у музично-гро­мадському житті міста. Раніше мешка­ла на вул. Жилянській, 9 (будинок не зберігся); 1907—11 — на вул. Пушкінській, 38; 1912 — на вул. Володимирській, 74; 1913 — на вул.Тарасівській,

22    (будинок не зберігся).

На поч. 20 ст. у шестикімнатній квар­тирі № 13 флігеля (№ 74-б) — Шольп Євген Густавович (1863—1916) — адво­кат, товариш голови Київського гро­мадського зібрання, співробітник газе­ти «Киевская мисль», депутат 1-ї Дер­жавної думи.

Тепер будинок № 74-б пристосова­ний під офіс відділення комерційного «Мрія-банку».