1903-05 в будинку проживав Марко­вич Яків Михайлович (1872-1963) — вчений у галузі теорії і розрахунку ко­вальських машин ударної дії, з 1913 ад'юнкт, з 1916 професор політехнічно­го інституту.

Мешкав також на сучас­них бульв. Т. Шевченка, 31 (1905-09), вулицях Б. Хмельницького, 63 (1909-13, будинок не зберігся), Польовій, 103 (1913-15, будинок не зберігся), у са­дибі політехнічного інституту (1916-1930-і рр.). 

В будинку проживав Науменко Володимир Павлович (1852-1919) — філолог, історик, педагог, гро­мадський діяч. У цей час викладав російську словесність у Володимирському кадетському корпусі (з 1893), Фундуклеївській жіночій гімназії (з 1899), Другій чоловічій гімназії (з 1873). На уроках використовував матеріали з історії української літератури. 1903 вийшов у відставку. 1905 заснував власну гімназію на сучасній вул. Яро­славів Вал, 25, її директор (до 1914). Гімназія вважалась однією з найкра­щих в місті, з 1912 стала базовою для Товариства сприяння середній освіті. 1905 у складі української делегації їздив у Санкт-Петербург до прем'єр-міністра С. Вітте домогтися скасування Емського указу 1876, яким було обме­жено використання української мови.

Працював експертом у комісії Імпера­торської Санкт-Петербурзької АН на чолі з акад. О. Шахматовим, яка підго­тувала записку з вимогами свободи українському слову. Член Старої Гро­мади (з 1875), на поч. 20 ст. її фактич­ний голова (офіційно такої посади не існувало), головний редактор журналу «Киевская старина» (з 1893, відреда­гував 204 книжки журналу), його ви­давець (1902—06). У 1880-х рр. разом з іншими членами Громади розпо­чав збирати матеріали для «Словаря української мови», редагував, доклав зусиль до його друку (вийшов у 1907-09 в 4-х томах, упорядник Б. Грінченко). Голова Київського товариства гра­мотності (1897-1907), з педагогами недільних шкіл якого проводив систе­матичні заняття. 1906 один із фунда­торів Українського наукового товари­ства в Києві, 1907 видавець його орга­ну — журналу «Україна», що став спад­коємцем «Киевской старины».

1905 один із засновників Київської орга­нізації партії кадетів, 1905-06 разом з істориком І. Лучицьким видавав її друкований орган — газету «Свобода и право», не раз притягувався до суду за публікацію антиурядових матеріалів, член Київської «Просвіти». Брав активну участь у діяльності Істо­ричного товариства Нестора-літописця, Літературно-артистичного товариства, Товариства українських поступовців, Українського клубу.

Опікувався моги­лою Т. Шевченка у Каневі, співзасновник першого музею поета «Тарасова світлиця» на Шевченковій горі (1884). У 1902 придбав цю ділянку, перебрав­ши на себе всі турботи про її впорядку­вання, захист та охорону. 1909 увійшов до складу Об'єднаного комітету зі спо­рудження пам'ятника Т. Шевченкові в Києві (ідея не була реалізована).

1910 домагався офіційної реєстрації Товари­ства благоустрою та охорони могили українського поета Т. Шевченка, співзасновником якого був, але уряд від­повів відмовою. Досліджував історію української літератури від давньо­руської доби, творчість Л. Глібова, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Костомаро­ва, І. Котляревського, М. Максимовича, Т. Шевченка та інших, написав кілька навчально-методичних праць, спогади. Раніше мешкав на вул. Тарасівській, 5. Звідси переїхав на сучасну вул. Л. Тол­стого, 23/1.

1901-06 в будинку жив Острограський Костянтин Васильович (1863-?) — архітектор. Працював у будівель­ному відділенні Київського губернсько­го правління, Управлінні Південно- Західної залізниці. Автор проекту бу­динку електричної станції Лук'янів ського парку міської залізниці.