Зай­має суміжні рядові ділянки, скла­дається з двох фасадних будинків на червоній лінії забудови вулиці (№44 і 44-е) та флігелів (№ 44-б, 44-в, 44-г) у глибині подвір'я.

Історія садиби відома з серед. 19 ст., коли вона належала ко­лезькому асесору В. Стишинському і мала забудову, характерну для Києва цієї доби. До неї входили малоповер­хові цегляно-дерев'яні будинки, значну частину ділянки займали сад і подвір'я. З того часу зберігся фасадний будинок № 44-е.

В кін. 1890-х рр., у період будівельного підйому, дочка поперед­нього власника О. Стишинська, яка володіла майном з 1896, оновила забу­дову, спорудивши два прибуткові бу­динки (№ 44 і 44-б), виконані за майже ідентичними проектами арх. А.-Ф. Краусса. Після зведення їх на ділянці утво­рилися два послідовно розташовані по­двір'я, найвіддаленіше з яких займали господарські малоповерхові споруди, що збереглись у значно перебудовано­му вигляді й не мають архітектурної цінності (№ 44-в, 44-г).

Після закін­чення будівництва О. Стишинська не змогла розрахуватися з кредиторами і в 1900 майно описали за борги. 1901 на публічних торгах домоволодіння при­дбав купець 2-ї гільдії М. Фальберг, який залишався його власником до 1910-х рр.

Чотириповерховий з цокольним напів-поверхом, цегляний, пофарбований, односекційний, у плані Т-подібний, з дворовим розвиненим ризалітом чор­них сходів. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям. Кожний поверх призначався для двох великих квартир з двобічним коридор­ним плануванням.

Оздоблений у стилі історизм з викори­станням ренесансно-барокових дета­лей. Композиція головного фасаду си­метрично-осьова, підкреслена трьома розкріповками, з яких бічні завершено трикутними фронтонами, центральна, зі входом у парадну сходову клітку — лучковим фронтоном. Вертикальність членування доповнюють лопатки пер­шого—другого поверхів і модифіковані пілястри третього—четвертого повер­хів. Вікна прямокутні, крім верхнього аркового прорізу в центрі фасаду. Цег­ляний декор доповнюють ліплені дета­лі — замкові камені, фільонки тощо. Насиченість декору зростає догори.

Вікна другого поверху оформлено пла­скими лиштвами й клинчастими зам­ковими каменями, вікна третього по­верху — надвіконними фільонками з рослинним орнаментом, окремі вікна четвертого поверху — трикутними сан­дриками. Вікна розкріповок на рівні третього поверху акцентовано замко­вими каменями у вигляді чоловічих маскаронів. У лівій частині будинку влаштовано проїзд на подвір'я, над яким в антресолях розміщено помеш­кання (колишня двірницька). Дворовий фасад має спрощений декор, змодельований у цеглі.

У вестибулі та в парадній сходовій клітці збереглося первісне покриття підлоги візерунчастою керамічною плиткою та огородження двомаршових сходів з волютоподібними арабес­ками.

Садиба являє інтерес з погляду цілісно­го містобудівного утворення, історія формування якого простежується з серед. 19 ст.В садибі проживали відомі діячі науки та культури, громадсько-політичного життя.

У 1902—03 рр. у квартирі № 24 будинку № 44 — Грушевський Олександр Сер­гійович (1877—1943) — історик, літера­турознавець, етнограф, діяч україн­ського національного руху. Рідний брат М. Грушевського. Під час проживання у цьому будинку готувався до скла­дання іспитів на ступінь магістра російської історії в Київському універ­ситеті, працював над монографією «Нариси історії Турівського князів­ства». Пізніше мешкав на вул. Паньківській, 9.

1900—09 в квартирі № 8 будинку (№ 44) — Шульгин Яків Миколайович (літ. псевд. — Л. Ч., Я. Ш., Любчин чо­ловік; 1851—1911) — історик, педагог, громадсько-культурний діяч. Випуск­ник Київського університету (1874, учень В. Антоновича і М. Драгоманова), де прилучився до діяльності Старої Громади. 1874 заарештований, висла­ний на чотири роки у Красноярськ, пізніше працював контролером Єлисаветградського відділення банку. У кін. 1899 повернувся у Київ.

З жовтня 1901 — викладач історії і російської мови у приватній чоловічій гімназії Г. Валькера, секретар педагогічної ради в ній. У червні 1903 переведений учите­лем російської мови у Першу гімназію, де працював до кінця життя. Був дійсним членом Наукового товари­ства ім. Т. Шевченка у Львові, один із засновників і секретар Українського наукового товариства в Києві, член Історичного товариства Нестора-літписця. Співробітничав з журналами «Киевская старина», «Записки НТШ», «Літературно-науковий вістник». До­сліджував історію Лівобережної Украї­ни 2-ї пол. 17—18 ст., зокрема, най­більше гайдамацьке повстання на Пра­вобережній Україні — Коліївщину. Пізніше мешкав на вул. Монастир­ській, 9 (тепер вул. М. Пимоненка; будинок не зберігся).

Тут зростали сини Я. Шульгина, імена яких залишилися в українській історії. Шульгин Володимир Якович (1894— 1918) — громадський діяч. Під час на­вчання у Київському університеті ство­рив Українську студентську громаду. 1917 член УЦР, завідувач її інформа­ційного бюро. В січні 1918 доброволь­цем вступив до 1-ї сотні Студентського куреня, загинув у бою з російськими більшовицькими військами під Круга­ми. Під час проживання у цьому будин­ку навчався в Першій гімназії.

Шульгин Олександр Якович (1889— 1960) — історик, публіцист, громад­ський, політичний діяч, за Української Центральної Ради — член УЦР і Малої Ради, ЦК УПСФ, генеральний секре­тар міжнаціональних справ (липень 1917 — січень 1918), за Української Держави — член Міністерства закор­донних справ, посол у Болгарії, на еміграції довгий час — міністр за­кордонних справ, професор УВУ і Українського високого педагогічного інституту в Празі, в 1929—39 голова Головної Української еміграційної ра­ди, 1939—40 голова уряду УНР в екзилі, 1946—60 засновник і голова Україн­ського академічного товариства в Па­рижі.

Під час проживання в цьому будинку навчався в Першій гімназії. 1906 подав директорові вимогу про вивчення в ній української мови. Після закінчення гімназії зі срібною медаллю 1908 всту­пив до Санкт-Петербурзького універ­ситету, де спочатку навчався на природничому, з 1910 — на історико-філо- логічному факультеті, брав активну участь у діяльності Української гро­мади, співробітничав з журналом «Украинская жизнь». 1901 у квартирі № 25 мешкав письмен­ник С. Бердяєв.

1941—43 під час нацистської окупації Києва квартира № 12 будинку № 44 була явочною для Радянського під­пільного райкому ЛКСМУ (хазяйка В. Терещенко), який очолював Г. Синицин — студент Гідромеліоративного інституту (містився на вул. Рейтар­ській, 37). До складу райкому входили Пасько, О. Подласов, В. Снітко, Терещенко. Райком мав зв'язок з Київським підпільним міськкомом КП(б)У.

Підпільники записували і роз­повсюджували передачі Радінформбюро, брали участь у врятуванні молоді від вивезення до Німеччини, створили молодіжні підпільні групи в міському управлінні водогінної мережі (5 осіб), на поліграфічній фабриці (7 осіб) і теп­лоелектроцентралі (11 осіб), у гідро­меліоративному та медичному інститу­тах. У травні 1942 за доносом зрадників Г. Синицина і В. Снітка заарештували. Підпільний райком очолив О. Под­ласов. Внаслідок перепланування бу­динку меморіальна квартира не збе­реглася.

1975 на фасаді будинку № 44, праворуч від проїзду на подвір'я, в пам'ять про розміщення явочної квартири Радян­ського підпільного райкому ЛКСМУ встановлено меморіальну дошку з чор­ного граніту з анотаційним написом.

Будинок — типовий зразок забудови міста кін. 19 ст.