Шести-, семиповерховий, цегляний, тинькований, у плані прямокутний, двосекційний. Перекриття пласкі залізобетонні. Дах двосхилий, з бляшаним покриттям. У секціях передбачено по дві однакові за розмірами квартири на поверсі, які мають також виходи через кухні на чорні сходи.

Асиметричну композицію формує наріжний семипо­верховий об'єм, вирішений у вигляді вежі, й шестиповерхове крило. Основними елементами архітектурного вирішення головного фасаду є дві вер­тикалі лоджій з бетонними огороджен­нями у вигляді балюстрад і централь­ний декоративний портик на рівні дру­гого—п'ятого поверхів з чітким ритмом пласких стилізованих пілястрів. Підви­щену наріжну частину будинку завер­шує карниз зі спрощеними за формою модульйонами, вікна оформлено рам­ковими лиштвами. Всі архітектурні деталі (пілястри, карнизи, ґрати бал­конів) мають спрощені класицистичні форми.

Дворовий фасад не тинькова­ний, вирішений функціонально. Будинок — зразок споруди перехідно­го періоду в архітектурі від конструк­тивізму до радянського неокласицизму. У будинку проживали відомі діячі культури.

1949—85 у квартирі № 14 — Азарх-Опалова Євгенія Еммануїлівна (1900— 85) — актриса театру і кіно, народна артистка УРСР (з 1969). У 1936—77 актриса Київського державного акаде­мічного російського драматичного те­атру ім. Лесі Українки, на сцені якого створила понад 100 образів класичного і сучасного репертуару. Грала тра­гедійні, гротескові та ліричні ролі. Се­ред них: донна Консепсьйон («Камін­ний господар» Лесі Українки), фрау Мільх («Під золотим орлом» Я. Галана), Дульська («Мораль пані Дульської» Г. Запольської), Гурмижська («Ліс» О. Островського), Ганна Павлівна («Живий труп» Л. Толстого), Марія Та­расівна («Платон Кречет» О. Корнійчу­ка), тіточка Руца («Птахи нашої моло­дості» І. Друце), Кесарія («Поки гарба не перекинулася» О. Іоселіані). Останні ролі: Євдокія Назарівна («Іванов» А. Чехова), Гаркуша («Дивний лікар» А. Софронова), наглядачка («Останні дні» М. Булгакова) та ін. В роки прожи­вання у цьому будинку працювала та­кож на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. Знялась у фільмах: «Мораль пані Дульської» (1958, пані Дульська), «Киянка» (1958—60, І. Свентицька), «Це було навесні» (1960, Лідія Семенівна), «Королева бен­зоколонки» (1963, секретар), «Зірка балету» (1965, голова журі) та ін. У 1930-х рр. мешкала на вул. Пушкінській, 8, квартира № 6, з 1944 — на сучасній вул. Б. Хмельницького, 26, кімната № 6.

1944—57 у квартирі № 22 — Бобровников Олексій Вікторович (1912—98) — художник кіно і театру. З 1934 (з перервами) художник-постановник Київ­ської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. В роки проживання у цьому будинку оформив фільми: «Центр нападу» (1947), «Свято народ­ного таланту» (1950), «Олімпіада», «У мирні дні» (обидва — 1951), «Кон­церт майстрів українського мистецтва» (1952, у співавт.), «"Богатир" іде в Марто» (1954), «Кривавий світанок» (1955), «Пригоди з піджаком Тарапуньки» (1956), «Суєта» (1956, у співавт.), «Круті сходи» (1957) та ін. Працював і як теат­ральний художник. Оформив вистави: «Обрив» за І. Гончаровим (1950), «Мас­карад» М. Лермонтова (1954, обидва — в Київському державному академічно­му російському драматичному театрі ім. Лесі Українки); «Як гартувалася сталь» за М. Островським (1947) у Київському театрі юного глядача; «Юліус Фучік» Ю. Буряківського (1950) в Київському державному академічно­му українському драматичному театрі ім. І. Франка ; «Давним-давно» О. Глад­кова (1948) в Київському театрі музич­ної комедії та ін. Працював і в галу­зі книжкової графіки. Мешкав також на вул. Круглоуніверситетській, 7, квартира № 7 і вул. Горького, 25, квар­тира № 17.

1949—57 у квартирі № 2 — Браун Воло­димир Олександрович (1896—1957) — кінорежисер, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1954). З 1945 працю­вав на Київській кіностудії художніх фільмів, де поставив фільми: «Голубі дороги» (1948), «У мирні дні» (1951; Державна премія СРСР, 1952), «Максимко» (1953), «Командир корабля» (1954), «Матрос Чижик» (1955), «Море кличе» (1956), «Мальва» (1957) та ін. 1939—41 у трикімнатній квартирі № 10 (тепер № 11) на шостому поверсі пер­шого під'їзду займав одну кімнату Вершигора Петро Петрович (1905—63) — письменник, режисер, генерал-майор (1944), Герой Радянського Союзу (1944), лауреат Державної премії СРСР (1947). Закінчив Одеську консервато­рію (1930). З 1938 режисер Київської кіностудії художніх фільмів. Учасник Великої Вітчизняної війни 1941—45; з вересня 1942 заступник командира з розвідки в партизанському з'єднанні С. Ковпака, з грудня 1943 командир 1-ї Української партизанської дивізії. Події війни знайшли відображення в багатьох його літературних творах. Помер і похований у Москві. Ім'ям письменника названо вулицю в Києві. 1962—64 у квартирі № 21 — Вескляров Петро Юхимович (1911—94) — актор, заслужений артист УРСР (з 1973). В роки проживання у цьому будинку — актор Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка (1959—82). Знявся у фільмах: «Іванна» (1960, Па­нас Голуб), «Олекса Довбуш» (1960, дід Петрія), «Лісова пісня» (1961, дядько Лев), «Гадюка» (1966, Рижков) та в ін. 1964—86 на Українському телебаченні вів передачу «На добраніч, діти» (дід Панас). Проживав також на вул. Мель­никова, 9, квартира № 29. 1947—54 у трикімнатній квартирі № 5 на третьому поверсі першого під'їзду займав дві кімнати Демуцький Данило Порфирович (1893—1954) — кіноопе­ратор, заслужений діяч мистецтв УзбРСР (з 1944) та УРСР (з 1954). Син диригента, композитора, фольклориста П. Демуцького. 1928—32 і з 1946 опе­ратор Київської кіностудії художніх фільмів. До війни працював з режисе­ром О. Довженком над фільмами «Ар­сенал», «Земля», «Іван». У період про­живання в цьому будинку зняв фільми: «Подвиг розвідника» (1947), «У мирні дні», «Тарас Шевченко» (обидва — 1951). Відзначений Державною пре­мією СРСР (1952).

1944—75 у квартирі № 24 — Зарицький Соломон Мойсейович (1889—1975) — художник театру і кіно. Оформлювач перших радянських агітаційних філь­мів «Всеобуч», «Мир — хатам, війна — палацам» (1919). Працював на кіностудіях Києва, Одеси, Ялти. У цей пе­ріод оформив фільм «Народні таланти» (1952). Автор пейзажних, портретних станкових творів.

1949—57 у квартирі № 13 — Левчук Ти­мофій Васильович (1912—98) — кіноре­жисер, теоретик кіно, народний артист УРСР (з 1969) і СРСР (з 1972), заслуже­ний діяч мистецтв УРСР (з 1960). У 1935—98 режисер Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. Де­бютував науково-популярним фільмом «Зоря над Карпатами» (1949). В роки проживання у цьому будинку зняв документальні стрічки «Київ» (1950), «М. В. Гоголь» (1951), «Співа Україна» (1954), фільми-вистави «В степах Украї­ни» (1952), «Калиновий гай» (1953); художні фільми «Полум'я гніву» (1954), «Іван Франко» (1956). Т. Левчуку нале­жать такі фільми: «Киянка» (1958—60), «Родина Коцюбинських» (1970; Дер­жавна премія УРСР ім. Т. Шевченка, 1971), трилогію «Дума про Ковпака» (1973—76) та ін. Був одним з організа­торів Спілки кінематографістів Украї­ни, 1957—63 голова її оргбюро, 1963— 86 перший секретар правління. 1962— 84 викладав на кафедрі кінорежисури і майстерності кіноактора Київсько­го інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (з 1974 профе­сор). Автор праць, присвячених про­блемам режисури і теорії кіномистец­тва. Мешкав також на вул. Горького, 18, квартира № 5 і № 25, квартира № 25.

У кін. 1941 в квартирі № 19 — Самчук Улас Олексійович (1905—78) — письменник, театральний діяч. Прибув в окупований Київ під час поїздки по Україні як німецький журналіст, спів­робітник Українського видавництва в Кракові (Польща). Видавництво підпо­рядковувалось Українському централь­ному комітету — єдиній громадській українській організації, діяльність якої була дозволена німецькою владою і по­ширювалася на територію Генераль­ного губернаторства. У. Самчук збирав матеріали, проводив зустрічі з читача­ми, письменниками тощо. 1954—57 у квартирі №11 - Цибульник Суламіф Мойсеївна (1913—96) — кінорежисер. Після закінчення Київ­ського кіноінституту (1937) працювала на Київській кіностудії художніх філь­мів ім. О. Довженка асистентом режисерів Б. Барнета, І. Савченка та ін. 1958 самостійно поставила стрічку «Хлоп­чики». Серед знятих нею фільмів: «У мертвій петлі» (1962, у співавт. з М. Ільїнським), «Немає невідомих сол­датів» (1965), «Карантин» (1968) та ін. Атор спогадів про О. Довженка, І. Кавалерідзе, С. Параджанова та інших діячів кіно.

1950—57 у квартирі №11 - Шмарук Ісак Петрович (1910—86) — кінорежи­сер. Чоловік С. Цибульник. З 1935 режисер Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. В роки про­живання у цьому будинку поставив фільми: «У південних степах» (1950), «Украдене щастя» (1952, у співавт.), «Доля Марини» (1953, у співавт.), «Зірки на крилах» (1955, у співавт.), «Пропав безвісти» (1956) та ін. У 1930-х рр. в будинку проживав та­кож письменник Ю. Дольд-Михайлик. Після війни мешкав на вул. Червоноармійській, 6.

1976 праворуч від під'їзду з боку вул. Саксаганського встановлено меморі­альну бронзову дошку з барельєфним портретом Д. Демуцького (ск. І. Копайгоренко); 1992 встановлено бронзову дошку В. Брауну (ск. В. Медведєв, арх. А. Милецький).