Головний будинок (№ 22). Чоти­риповерховий з підвалом, цегляний, пофарбований, у плані — Т-подібна двоквартирна секція з розташованими в центрі двомаршовими сходами, ліф­товою шахтою та виходом на подвір'я. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям. Перший поверх мав наскрізний проїзд і призначався для торговельних приміщень, інші поверхи — житлові.

Оздоблений у цегляному стилі з еле­ментами історизму (аркатурні пояси, сандрики тощо). Композиція головного фасаду симетрична, з домінантними бічними двовіконними пряслами, увін­чаними п'ятигранними щипцями з круглими люкарнами. Особливої ви­тонченості архітектурному вирішенню надає струнка аркатура на рівні третьо­го — четвертого поверхів, утворена на основі міжвіконних лопаток на восьмивіконній, дещо заглибленій середній площині фасаду.

На осі фасаду влашто­вано головний вхід, акцентований мо­нументальним трикутним сандриком, що спирається на консолі. Вікна та двері прямокутні: на першому повер­сі — широкі прорізи без оздоблення, на другому — видовжених пропорцій, завершені рельєфними сандриками-поличками, що підтримуються квадрами діамантового русту, на верхніх повер­хах — клинчастими перемичками з замковими каменями, окресленими згори виступними профілями.

Під­віконня й лопатки оформлено цегля­ним декором у вигляді нішок, зубців та поличок. Будинок завершують ошат­ний аркатурний фриз і карниз, обрам­лений у бічних щипцях сухариками. Симетрію побудови головного фасаду підсилюють два ряди балконів з гарним рисунком Трат (збереглися частково). Дворовий фасад дещо стриманіший. Поповерхові горизонтальні членування позначено слабо профільованими гур­тами, вертикальні — гладенькими ло­патками. Віконні ніші, бленди, лопатки й вінцевий карниз оздоблено мотивом сухариків.

В інтер'єрі будинку збереглися пер­вісні кам'яні сходи з типовими для сво­го часу металевими огородженнями та арка, що відділяє вестибуль від сходо­вої клітки.

Пластична насиченість головного фаса­ду будинку ставить його в один ряд з найціннішими зразками цегляного стилю в житловій забудові Києва поч. 20 ст.

З 1907 у шестикімнатній квартирі № 2 головного будинку (№ 22) проживала сім'я лікаря-терапевта М. Козінцева. Тут пройшло дитинство його сина Ко­зінцева Григорія Михайловича (1905— 73) — кінорежисера, народного артис­та СРСР (з 1964). У 1913—19 навчався у П'ятій Києво-Печерській чоловічій гімназії, 1919 — у майстерні живопису

Екстер, брав участь в оформленні агітвагонів, спектаклю «Овече джере­ло» Лопе де Вега Другого театру Української Радянської Республіки. На поч. 1919 разом з товаришами О. Каплером і С. Юткевичем організував у підвальному приміщенні готелю «Франсуа» (сучасна вул. Б. Хмельниць­кого, 17/52) театр «Арлекін», де поста­вив спектаклі: «Балаганчик» О. Блока та «Балаганну виставу» Г. Козінцева і С. Юткевича (вони ж зробили деко­рації до цих вистав). Театр припинив існування у серпні 1919 з приходом військ Добровольчої армії.

На квартирі Г. Козінцева часто бували Каплер Олексій Якович (1904—79) — майбутній кінодраматург, заслужений діяч мистецтв РРФСР (з 1969) та Ютке­вич Сергій Йосипович (1904—85) — майбутній кінорежисер, народний ар­тист СРСР (з 1962), Герой Соціалістич­ної Праці (з 1974). 1918—19 кварти­ру Козінцевих відвідував письменник Еренбург Ілля Григорович (1891—1967), який одружився з сестрою Г. Козінце­ва — Любов'ю. У цей час жив на вул. Володимирській, 40/2. С. Юткевич,

Еренбург з дружиною виїхали з Києва 1919, Г. Козінцев — у січні 1920. У садибі також проживав у 1901—04 лікар, вчений В. Ліндеман. Пізніше мешкав на цій же вулиці в будинках № 89 і 107/47.