Садиба, початок 19-20 ст. (архіт.). Вул. П. Сагайдачного, 22/1.

На червоній лінії забудови вулиці, між пл. Контрактовою і вул. Борисоглібською. На прямокутній у плані садибі роз-ташовані: будинок універмагу (№ 24, поч. 19 ст., 1937), два торговельно-житлові будинки (обидва мають № 22/1), два флігелі в глибині подвір'я (1910).

Історія садиби прослідковується з кінця 17 ст., коли її було зафіксовано на плані І. Ушакова 1695 року. На початку 18 ст. належала грекові А. Стоматі, який у 1738 спорудив тут Свято-Катерининську церкву. Утворена при ній парафія в 1748 одержала назву Греко-Синайський Свято-Катерининський монастир. Після пожежі на Подолі 1811 року у монастиря було відібрано частину території для створення Контрактової площі, вулиць Олександрівської (тепер П. Сагайдачного) та Борисоглібської. Новоутворену ділянку з боку пл. Контрактової монастир продав купцеві Ризі, який володів нею у 1810—20-х pp., у 1830-х pp. її власником став купець Бєлкунов. Ділянка з боку вул. Борисоглібської належала купцеві Гроздовському. В середині 19 ст. купець Я. Протазанов об'єднав обидві садиби в єдине домоволодіння. Спадкоємець Я. Протазанова — його онук, купець О. Протазанов у 1874 продав нерухомість київським купцям, братам В. та О. Фоломіним. З 1889 садиба перейшла в одноосібну власність О. Фоломіна. У той період здійснено реконстукцію забудови на вул. П. Сагайдачного у формах неоренесансу. На поч. 20 ст. ділянкою володіли діти купця О. Фоломіна та його вдова, з 1914 — Д. Марголін. 1910 зведено дворові флігелі. У радянський час садибу націоналізовано. 1936—37 разом з реконструкцією Червоної площі (з 1990 - Контрактової) наріжний будинок № 24 перебудовано під універсальний магазин, який використовував також частину приміщень одного з будинків № 22/1 та один з флігелів (склад).

Торговельно-житловий будинок по фронту вул. П. Сагайдачного 22/1, сформувався з двох частин, зафіксованих на планах Києва 1850-х pp.: наріжної (на 14 віконних осей) та прилеглої до неї рядової (на 20 віконних осей). В середині 1870-х pp. наріжна частина являла собою двоповерхову споруду, де містився магазин, рядова — ряд з 16 одноповерхових крамничок, над центральною частиною яких була мансарда для зберігання товарів. 1880 здійснено реконструкцію з добудовою над крамницями другого житлового поверху, переоздобленням фасадів у стилі неоренесанс. 1898 за проектом арх. М. Гарденіна у наріжній частині перероблено вітринні прорізи. За радянських часів приміщення першого поверху займав Подільський універмаг і заклади громадського харчування, другий поверх було переплановано з пристосуванням під комунальні квартири. В кінці 20 ст. частково реконструйований.
Двоповерховий з підвалами, цегляний, пофарбований, (перший поверх головного фасаду тинькований), у плані прямокутний. Первісне планування зазнало змін. Вхід на другий поверх — у центрі головного фасаду. Перекриття пласкі, дах двосхилий, з бляшаним покриттям.

Вирішений у стилі неоренесанс. Композиція головного фасаду рівномірно-ритмічна, визначена рядом аркових прорізів другого поверху, які чергуються з рустованими пілястрами, що фланкують пари вікон і підтримують розвинений антаблемент. Лиштви вікон утворено рустованими архівольтами та безордерною міжвіконною пілястрою. Під вікнами містяться фільонки. Фризову смугу прикрашено фільонками з рустом, вінцевий карниз — сухариками. Фасад увінчано трьома аттиками у вигляді портала з лучковим фронтоном та люкарною, фланкованого парапетними стінками з парами стовпчиків. На першому поверсі, тинькованому «під шубу», розташовано великі прямокутні вітринні прорізи з дверима до магазинів. Дворовий фасад, декорований міжповерховим та вінцевим карнизами з сухариками, на першому поверсі містив великі аркові отвори входів (тепер замуровані й перетворені на двері). Вікна другого поверху прямокутної форми.

Будинок є зразком споруди торговельного призначення 19 ст., що формує забудову вулиці історичної частини Подолу.