Чотириповерховий з повним цокольним поверхом, цегляний, пофарбований, у плані Н-подібний. Перекриття пласкі, дах вальмовий під бляшаною покрівлею. Входи — у центрі головного фасаду, паралельного вул. Рогнідинській, та в торцевих частинах будинку. Вирішений у модернізованих формах історизму. Головний вхід оформлено арковим порталом, вісь якого подовжують овальне вікно-люкарня й великі вікна сходової клітки та вінцевий лучковий щипець.

Центральне вікно четвертого поверху має аркову перемичку. Інші прорізи прямокутні, оздоблені виступними на чверть цегли спрощеними геометризованими обрамленнями. У флангові кути головного й тильного фасадів вписано балкони.
Будинок — характерна пам'ятка забудови центру Києва кін. 19 — поч. 20 ст., що зазнала певної реконструкції в радянський час.
1972—77 у двокімнатній квартирі № 10 на третьому поверсі проживав Снегірьов Гелій Іванович (1927—1978) — письменник, кінорежисер, правозахисник. У цей період активно збирав матеріали про нелюдську сутність радянської тоталітарної системи, працював над лірико-публіцистичним дослідженням «Мама моя, мама... или Патроны для расстрела» та документальним автобіографічним «Романом-доносом», які зробили його одним з провідних представників українського «постшістдесятництва». У 1977 звернувся з відкритими листами до Президента США та уряду СРСР з нечувано правдивим та відвертим засудженням офіціозної брехні правлячого у Радянському Союзі режиму. Після цього був заарештований і невдовзі помер унаслідок примусового лікування. «Роман- донос» — вражаючий зразок вільної думки «застійної» доби — зберігся в архівах органів держбезпеки та вперше виданий у 2000.
2001 на фасаді обабіч головного входу встановлено бронзову меморіальну дошку з горельєфним портретом Г. Снегірьова (ск. О. Михайлицький, арх. П. Снегірьов).
Окремі приміщення нижніх поверхів тепер зайняті громадськими установами: Будинком природи, кінологічною спілкою України тощо [1792].