Позаду корпусів казарм стояли невеликі службові цегляні та дерев'яні споруди (не збереглися). Вздовж фронту ділянки з помітним ухилом розміщено два ідентичні цегляні, пофарбовані, у плані прямокутні корпуси. Кожен корпус складався з двох триповерхових секцій з підвалами, зміщених одна відносно одної внаслідок перепаду рельєфу на напівпо-верх. Споруджені у модернізованих формах неокласицизму. Чолові й тильні фасади оздоблені однаково виразно. Кожна секція симетрична щодо власної центральної осі, акцентованої на обох фасадах аттиками, з порталом головного входу з боку подвір'я. Карниз великого виносу спирається на цегляні кронштейни, цеглою викладено імітацію фриза. Вікна з'єднано горизонтальними поясками. Кожну секцію розплановано за коридорною системою як два крила обабіч сходової клітки. Будівлі в основному зберегли первісний вигляд, за винятком пізнішої надбудови одного поверху над лівою секцією східного корпусу. Пам'ятка є рідкісним для свого часу зразком забудови значного відрізка вулиці (170 м), об'єднаної спільним архітектурним вирішенням.Казарми призначалися для розміщення 2ї-6-ї батарей 33-ї артилерійської бригади (по одній на кожну секцію). Ще дві батареї розташовувалися у винайманих приватних приміщеннях на вул. Багговутівській (не збереглися), управління бригади — на вул. Жилянській, 43.

33-ю артилерійську бригаду сформовано 1864 з різних батарей, переважно — з 9-ї артилерійської бригади, найстарша з яких — 5-а батарея — існувала з 1807. Під командуванням генерал-майора Г. Лішина 33-я бригада брала участь у російсько-турецькій війні 1877—78. В кін. 19 — на поч. 20 ст. бригада дала російській армії ряд видатних артилеристів. У ній, зокрема, служили майбутні генерали Баташев Микита Михайлович (1854 — після 1919), Гончаренко Михайло Іванович (1861—?), Кащеєв Іван Олександрович (1867 — після 1917), знавець інженерно-артилерійської справи Смисловський Всеволод Костянтинович (1879—1931). У роки 1-ї світової війни 33-я бригада діяла на Південно-Західному та Північному фронтах. Під час австро-німецького контрнаступу під Радимно у травні 1915 її особовий склад майже цілком загинув, тому бригада була сформована заново. Восени 1917 перебувала на фронті під Ригою, була частково українізована. Навесні 1918 рештки бригади без гармат повернулися через Росію до Києва, і як 7-а кадрова артилерійська бригада вона була зарахована до складу Армії Української Держави. Очолював бригаду генерал Б. Дем'янович. Під час протигетьманського повстання в грудні 1918 припинила існування.

У радянський час комплекс казарм був функціонально розділений на дві частини. У східному корпусі (вул. Маршала Рибалка, 6/27) тепер міститься казенне підприємство «Київська військово-картографічна фабрика». Західний корпус (вул. Маршала Рибалка, 8 разом із сусідньою пізнішою будівлею) використовує для потреб промислового підприємства НТК «Електроприлад» [894].